I

О, плачте, ви, хто сльози ма в очах,<br />
О, плачте над руїнами святині!<br />
Нехай побачу я ще в тих сльозах,<br />
Що в вас душа ще досі не в руїні.

Але ні краплі сліз в очах ясних!<br />
І погляд мов чужий усім стражданням…<br />
І чую я один веселий сміх<br />
В краю, де треба б буть самим риданням…

II

Мені снився величний, зруйований храм;<br />
Обгорілії стіни не мали дахів,<br />
Малювання пропало від диму й від плям,<br />
А в побиті шибки буйний вітер шумів.

Мені снилось, що серце боліло моє<br />
І що смутно питав я руїну німу:<br />
"Де ж поділися ті — чи вони, може, є, —<br />
Що тут богу служили й молились йому?"

Мені снилось, що голос до мене сказав:<br />
"Подивись і вважай!" — І побачив я там,<br />
Що відновленний храм образами сіяв<br />
І що співи побожних наповнили храм.

"Придивись і прислухайсь!" — я почув, і… нема<br />
Вже нічого, й картина змінилася вмить.<br />
То не храм, але попелу купа сама,<br />
То не люд, а гаддя та гробацтво кишить.

1891