На волю!
На волю!
Похнюпилась сумно у клітці пташина,<br /> До клітки припала дівчатко-дитина.<br /> "Чого ти, пташино, такая сумна?<br /> Дивися: надворі весела весна;<br /> І небо сіяє, і ліс зеленіє,<br /> Лука, квітоньками убрана, леліє,<br /> І співом пташиним дзвенить увесь гай, —<br /> Радій же, пташинко, весні і співай!"<br /> І пташка неначе слова зрозуміла:<br /> Ураз розгорнула маленькії крила<br /> І битись об клітку грудьми почала,<br /> І рвалась туди, де весна зацвіла.<br /> І билась так довго, так тяжко об грати,<br /> Що стала дитину журба обнімати<br /> І клітку вона одчинила тісну:<br /> "Лети і на волі вітай ти весну!"<br /> І пташка зника серед лук і гаїв<br /> І голосно чуть її радісний спів:<br /> Співає вона з-під ясної блакиті,<br /> Що воля — найбільше добро на цім світі.