На горі сиджу...
На горі сиджу...
На горі сиджу й дивлюсь в думках, без сну,<br /> Мов лелека з ожереду, в даль смутну.<br /> Унизу потік кружляє без пуття,<br /> Наче oбраз мого темного життя.
Як втомивсь я від скорботи і страждань,<br /> Від постійних скарг на долю, від ридань!<br /> Горе в мене рівне з обширом морським,<br /> Радість в ньому острівцем лежить малим.
Виє вітер і в долині, й на горі.<br /> Пізня осінь, темна осінь на порі.<br /> О, який чудовий осені засів!<br /> Я люблю вмирання луків і лісів.
Змовк давно вже лісового птаства свист,<br /> На деревах, ледь бринить черлений лист,<br /> Пада лист, останній лист, летить, як дим...<br /> Як хотів би я упасти разом з ним!
Смерть... Вітри мій прах нужденний рознесуть.<br /> Я хотів би диким древом в лісі буть,-<br /> Так стояв би і шумів я безліч літ,<br /> I не знав би, і не чув про лютий світ!
Я хотів би диким дубом в лісі буть,<br /> Лісовим пожаром в хащах спалахнуть,<br /> Цілий світ вогнем пойняти і спалить,-<br /> Так мене терзав і рвав він кожну мить!