(Думка в прозі)
Невимовна туга щоразу стискає моє серце, як тільки я проходжу повз оцей сумний, закинутий будинок, з важким замком на воротях та карюковою печаттю на замку.
Кругом панує тиша, ні душечки, а колись... і мене тягне упасти на колінки перед високими заостреними палями двору, цілувати слід дорогої людини, — слід. що так виразно уявляє моя зворушена думка... ні, не слід... та й не о...