Мої пісні привикли вихваляти<br />
за щире співчуття до бідняків.<br />
Авжеж, неважко про ярмо співати<br />
тому, хто сам в ярмі свій вік прожив.

Я знаю бій, що виник не сьогодні<br />
й не завтра скінчиться, одвічний бій —<br />
світанки над колискою голодні<br />
і вечори у тиші неживій.

То бій за шмат насущного, змагання,<br />
в якому виграю?ть лупіж, підлота, мста,<br />
і гинуть на майбутнє сподівання,<br />
і в розквіті надія відцвіта.

Вмій погребати кожної хвилини<br />
ті квіти, що у твій вінок вплелись...<br />
Укриє листя шар вологий глини,-<br />
ти жив, любив, щоб смерть прийшла колись.