Мов китиця плодів зелених на<br />
гіллі, тремтіли ми на древі ночі.<br />
Не джерело внизу, а вишина<br />
з-між верхніх віт лякала наші очі.

Прийшов брунатний звір

і воду пив,

о стовбур терся спиною крутою.<br />
Й листок поворухнутися не смів –<br />
лиш ми зірвались: падали з тобою.

Таке буває у страшному сні.<br />
Такого уві сні не може бути.<br />
Ми

гострі ікла й ратиці страшні

замалювали кров'ю, щоб забути.