Ще вчора була осінь. Чорні — без листя — дерева самотіли в чорних калюжах під пронизливим вітром. Сірко замерз і ні на які Денискові вмовляння навіть носа не захотів показати з будки. Потупцював-потупцював Дениско зранку біля криниці, де було сухо, та й сховався в хату на цілий день. Ніщо більше не виманило його надвір. А вночі йому приснилося, що падає сніг. Великою, неоглядною хмарою опускається аж із самісінького неба на землю. Вранці скочив на ноги — і до вікна. Гульк — аж там сніг. Сніг, куди тільки очі глянуть. Просто дивина! Це ж як вийшло: сніг і приснився, і випав... Розповів про те мамі. — Сніг приснився тобі, бо ти його дуже чекав і виглядав, а випав він, бо повинен уже був нарешті випасти,— пояснила вона.— Зрозумів? — Зрозумів... І все одно цікаво. — Звичайно, цікаво,— погодилася мама. Надворі було тихо й урочисто. Наче на картині: біле небо, білі дерева, білі хати. В повітрі знехотя пролітали великі, мов метелики, сніжинки. Дениско з Сірком вистрибом кинулися на вулицю. Сірко — попереду, Дениско — за ним. І проклали перший рівненький слід попід парканами. Ніби хтось провів риску на чистому аркуші паперу. Гасали аж до обіду. Мати ледве вигукала до хати. Дениско відігрівався на лежанці, а мама говорила з татом. — Запізнилася трохи зима,— казала вона. — Та ні,— відповідав батько.— Це так здається, бо була дуже дощова осінь. Лило ж — як найнялося. — Вже й не вірилося, що колись ті дощі скінчаться... Зате зараз яка краса! — Так, дуже гарна молода зима,— промовив батько. — Молода зима! — аж підскочив на лежанці од здивування Дениско.— Я ще такого не чув! Це так і називається? — Так і називається. — Яку гарну назву хтось придумав! — І ще раз повторив: — Молода зима... Набігався Дениско по першому сйігу, натомився, розігріло й розморило його тепло, і він серед дня заснув. І приснилося йому, що до них у вулицю йде молода зима — у білій пуховій хустці, у білому кожушку і в білих валянках. А обличчя в неї — обличчя його мами. І голос — теж. Спить Дениско. А мама стоїть біля нього і каже: — Це ж яка радість для нього — сніг... Набігався, натомився, хай відпочине. То її голос прийшов у Денисків сон.