Внизу Дніпро... Над сірою водою
сталеве небо провиса, торкає
той, дальній, берег жовтого піску,
порізаного хвилями на скиби...
Ми тимчасові тут — і ти, і я.
і сосни, що ніколи їм не стати
морськими каравелами... Та хай
усе живе надіями постійно...
"Спинися, мить,— прекрасна ти єси",—
колись прорік великий... Що нам з того,
що він її такою підстеріг...