Улюбленцям долі не заздрю я<br />
На їхнє життя — готовий<br />
Позаздрити на їхню смерть,<br />
Кінець легкий і раптовий.

Вони у шатах, у вінках,<br />
З усмішкою ясною<br />
Сидять на учті життя — покіль<br />
Не зріже їх смерть косою.

По смерті одяг, як за життя,<br />
Їм прикрашають квіти —<br />
Отак зіходять в царство тьми<br />
Фортуни фаворити!

Страждання не спотворює їх,<br />
Не мрець лежить, а картина.<br />
Ласкаво за гробом їх зустріча<br />
Царівна Прозерпіна.

О, як я мушу заздрити їм!<br />
Вже скоро сім років, о боже,<br />
Як в лютих муках конаю я<br />
І все сконати не можу.

Звільни, о боже, мене від мук!<br />
Про смерть тебе я благаю;<br />
Ти ж знаєш добре, що до страждань<br />
Таланту я не маю.

За браком логіки, боже мій,<br />
Ти віру мою вбиваєш:<br />
Найвеселішим поетом створив,<br />
А настрій мій окрадаєш!

Затьмарюють болі мій світлий дух, —<br />
Уже я — меланхолік;<br />
Коли ж не скінчиться цей жарт лихий<br />
Із мене ще буде й католик!

Тоді я вуха провию тобі,<br />
Як кожен з добрих папістів.<br />
О miserere! Приходь, кінець<br />
Найкращому з гумористів!