Мені зоря сіяла нині вранці…
Мені зоря сіяла нині вранці…
Мені зоря сіяла нині вранці,<br /> устромлена в вікно. І благодать —<br /> така ясна лягла мені на душу<br /> сумиренну, що я збагнув блаженно:<br /> ота зоря — то тільки скалок болю,<br /> що вічністю протятий, мов огнем.<br /> Ота зоря — вістунка твого шляху,<br /> хреста і долі — ніби вічна мати,<br /> вивищена до неба (від землі<br /> на відстань справедливості) прощає<br /> тобі хвилину розпачу, дає<br /> наснагу віри, що далекий всесвіт<br /> почув твій тьмяний клич, але озвався<br /> прихованим бажанням співчуття<br /> та іскрою високої незгоди:<br /> бо жити — то не є долання меж,<br /> а навикання і самособою — наповнення.<br /> Лиш мати — вміє жити,<br /> аби світитися, немов зоря.