Мене манить твій погляд, де весна<br />
така розкішна, мов зваблива жінка.<br />
І я іду на нього рвійно, гінко,<br />
і не моя у тому є вина.

Серед років буденних запашна<br />
твоя любов, неначе цвіт барвінку.<br />
Я розгортаю завше ту сторінку<br />
молитви, де царицею вона.

Впусти мене у той погідний Храм,<br />
де ніжні почуття й стокрилі мрії.<br />
Зустрінь обіймами. І ще раз там

наперекір злобливим голосам,<br />
наперекір і смутку, й вітровіям<br />
посадим Сад во славу небесам.