Загартовані сонцем, вітрами,<br />
Перепливши незнані світи,<br />
Ми не маємо стежки і брами, —<br />
До якої прийти.

Серце кинувши в шторм і штилі,<br />
Ми в обличчя плюєм сатані<br />
І незрушно на тонни, на милі<br />
Розраховуєм дні.

Наша зброя — гартовий кортик,<br />
Наші думи — морський бурецвіт,<br />
Наше серце — у чорному порті,<br />
Де цвіте антрацит!

ЖИВУ, ПРАЦЮЮ. Харків, с. 26-27.