Маруся
Маруся
Жала дівка жито в полі,<br /> Сама й зажинала,<br /> Не бачилась довго з милим,<br /> Бачити бажала.<br /> Не дуже то пильнувала,<br /> Усе оглядалась,<br /> Бо милого козаченька<br /> Вона сподівалась.<br /> Уже й вечір, його нема,<br /> Дівка плакать стала,<br /> Що не вийшов він до неї,<br /> Що й мало нажала;<br /> Додому пішла із поля,<br /> Цілий день не ївши,<br /> Всю ніченьку просиділа,<br /> Голову схиливши<br /> На правую на рученьку,<br /> Бідная, тужила:<br /> "Нащо-таки я так дуже,<br /> Нащо полюбила?<br /> Чому він, мій миленький,<br /> В поле не виходив,<br /> Чи вже він такий безбожний,<br /> Що мене ізводив?"<br /> Стало на світ підніматься,<br /> Реве вже скотина —<br /> В поле пастись захотіла,<br /> Все плаче дівчина.<br /> Встала після з-під оконця,<br /> В коворот погнала<br /> І бичечків, і теличок,<br /> Да все сумувала.<br /> Одогнавши за коворот,<br /> В господу верталась,<br /> Із рідною матюнкою<br /> Його пострічалась.<br /> Заплакана, старенькая,<br /> В поле ягнят гнала.<br /> "Помагай біг, паньматюнко", —<br /> Дівка їй сказала.<br /> "Помагай біг, дівчинонько", —<br /> А далі руками<br /> Ударилась дуже в груди,<br /> Залилась сльозами.<br /> "Не досталось, Марусенько,<br /> Звать тебе дочкою,<br /> Розлучили Гриця мого<br /> Навіки з тобою.<br /> Вчора його, голубчика,<br /> Як обідать сіли,<br /> Виборний із головою<br /> Од нас ухопили.<br /> Ніженьки йому сковали,<br /> Бідний вельми плакав,<br /> Сказав: "От тобі і оженився!<br /> Лучче б був не сватав...<br /> Ведуть мене у некрути,<br /> Прощай, батько й мати,<br /> Не достанеться вже, може,<br /> Більш вас цілувати". —<br /> Затулився хустиною,<br /> Хлипав, заливався:<br /> "Де-то моя Марусенька?<br /> З нею й не прощався!"<br /> Прохав він вельми дуже:<br /> "Пустіть до дівчини,<br /> До моєї голубоньки,<br /> Хоть на півгодини".<br /> І я з своїм старим дідом<br /> Дуже їх прохали,<br /> Щоб не везли його вчора,<br /> І слухать не стали.<br /> "Да ну! Годі, почав хлипать,<br /> От як розходився! —<br /> Голова сказав сердитий. —<br /> Нащо полюбився?" —<br /> "Годі, лишень, прощавайте, —<br /> Виборний озвався, —<br /> От і лихо, що з дівкою<br /> Він не попрощався".<br /> Розчинив він навстіж двері,<br /> Повели із хати<br /> Грицька, рідную дитину,<br /> Вороги прокляті". —<br /> "Нещасная я у світі! —<br /> Маруся сказала, —<br /> Жить тепер мені немило! —<br /> Гірко плакать стала: —<br /> Буду мучиться, крушиться,<br /> Буду убиваться,<br /> Не удалось сиротині<br /> Милим утішаться;<br /> Нема Грицька, нема й щастя<br /> Мені уже в світі!<br /> Увесь світ мені немилий,<br /> Не хочу більш жити.<br /> Не довелось карих очей<br /> Його цілувати,<br /> Не довелось Грицька мого<br /> Вічно своїм звати!"<br /> Дуже мучилась Маруся,<br /> Бо вірно любила,<br /> Прийняла, сердешну, скоро<br /> Сирая могила.<br /> ....................................................................................<br /> ....................................................................................<br /> Чи вже квітка, як одірвать,<br /> Довго цвісти буде?<br /> Або серце, як розлучить,<br /> То воно й забуде?<br /> Хоч у воду постав квітку,<br /> Все вона зов'яне,<br /> Бо вона вже одірвана,<br /> І пахнуть не стане.<br /> Усе одно, як одірвать<br /> Од милого милу,<br /> Піде вже той нещасливий<br /> До врем'я в могилу.<br /> Котрі любляться по правді,<br /> Повік не забудуть,<br /> Поки душа буде в тілі,<br /> Все нудитися будуть!