Коли мій батько йшов з села,
то біля цього буку
схиливсь навколішки й поклав
на лоб мій теплу руку.
Прошепотівши отченаш,
сльозину витер в оці,
пішов — і більш не повертав,
а я й матусю поховав
тоді ж, у тому ж році.
Що ж, прощавай, моє село!
Вже ранній вітер віє,
за гаєм липовим здаля
церковка наша мріє.
Мене назад би повел...