На дачі під Москвою, де я живу, на товстих соснових колодах написано губною помадою, що її взяв у своїх невісток Максим Тадейович: "Поезія не вмирає. Рильський". Це було за рік до того, як він помер. Зі спогадів Івана Семеновича Козловського
до пізніх крил вуста недоточимі. а глиця тихо сунеться в очу… до клопоту півсерця доточу – марчить душа, як в ночі горобині.
міста зімкнулись. вже не долечу. тут інший час, тут інший бік причини. зійшли зірчисті на коштурик глини, а я про це коли востаннє чув?
беріг і плакав, ранив і беріг. ще б розквитались тіні од колиски, аби знічев'я не звеличив їх.
і ті, що близько, – ті занадто близько. уже й трилисник на долоню ліг, – а все таки: "…не умирає! Рильський"