Львів
Львів
(Із Бориса Чичибабіна)
І статуї Христа, і статуї владик<br /> у сяєві колон поникли нині в нішах…<br /> Ти, справді, левів град. Жорстокий ти і пишний.<br /> У тебе пізній хрест. У тебе грізний лик.
О бідне місто лір, навіщо цей обман<br /> в твоїй красі, в її важкім, ворожім дійстві?<br /> Я вірний злидоті урочищ прадідівських<br /> і знаю, що не ти – ясновельможний пан.
Ти на горбах старих миліший був стократ.<br /> Духовніший ти був, хоч менший і бідніший.<br /> Багато доброти в твоїй церковній тиші,<br /> багато висоти від близькості Карпат.
Де молодість твоя? – у бунтах і забавах,<br /> ти віддавав віки бісівським снам, губам…<br /> І бронзовий Ісус,
не судячи неправих,
жаліє всіх, які
повірили в обман.
Мій погляд гіркоти дахи твої не гріє,<br /> та я за кожну ніч – боржник, напевно, твій,<br /> Ти милосердний град. Пощо тобі Росія?<br /> І ми тобі пощо? Пощо ти нам такий?
Мовчать віки твої, немов мерці у склепі.<br /> Німує древній брук, хоч камені живі.<br /> Згадав я, мов крізь сон, подібного до тебе,<br /> що на кістках людських підвівся на Неві.
Ти нам чужий в своїм камінному потопі.<br /> Тут все чуже для нас. Ми тут гіркі й сумні.<br /> Ми сироти кругом.
Немає в нас рідні
в гонорній, набожній, знекровленій Європі.