Так, я пам'ятаю ту стіну
у нашій збуреній місцині.
Стирчала до сьомого поверху майже.
а на четвертім мала люстро,
люстро неймовірне,
бо не розбите, прикріплене міцно.
Не відбивало вже обличчя нічийого,
нічиїх рук, які волосся укладають,
жодних дверей навпроти,
нічого, що б назвати можна
місцем.
Було, неначе у відпустці,
відображалось в ...