Людина єсьм... Мене гнітуть слаботи;<br />
Я чую їх, несила ж утекти;<br />
Нікчемні мрії, суєтні турботи<br />
Скули кругом, мов ретязем кати.

Все враз порвать... Нема у грудях влади:<br />
Страшне життя, страшніша вічна тьма;<br />
Не жду я більш ні щастя, ні відради...<br />
Та хто зважа на доводи ума?

Жага взаємин та кохання в серці;<br />
Наново манять блага світові...<br />
Простіть мене, о мученики-мерці,<br />
Простіть мене, о страдники живі!

Стомився я... без сил, на півдороги,<br />
Украй побитий думами, стою;<br />
Молю в людей і ласки, і підмоги...<br />
Як сором стис головоньку мою!

Коли ж і де просвіток я поб,ачу?<br />
Чого ж мені в невольницькій глуші<br />
Ти не послав, о боже, на придачу<br />
Усіх незгід хоть рідної душі?

Людина єсьм... Жага любові в серці;<br />
Як одігнать замани [13] світові?<br />
Простіть мене, о мученики-мерці,<br />
Простіть мене, о страдники живі!

[13] — 3амана — принада, спокуса.