Любов напала навесні –<br />
Як Божа кара.<br />
Писала кров’ю по вині<br />
Сумна і кара.

Здавалось – чесна, як вогонь,<br />
Як вітер – гола.<br />
Хотіла імені мого<br />
І вийти з кола.

Ліпила слово-пластилін<br />
Без рими в стовпчик,<br />
Немов один на всій землі<br />
Той сивий хлопчик.

Немов від Змія всі були,<br />
Не від Адама.<br />
Розтяті вени, як стволи,<br />
Як телеграма,

Що треба їхати кудись –<br />
Удвох, від світу.<br />
Любов напала назавжди,<br />
А ми ж до літа...