Любов напала навесні...
Любов напала навесні...
Любов напала навесні –<br /> Як Божа кара.<br /> Писала кров’ю по вині<br /> Сумна і кара.
Здавалось – чесна, як вогонь,<br /> Як вітер – гола.<br /> Хотіла імені мого<br /> І вийти з кола.
Ліпила слово-пластилін<br /> Без рими в стовпчик,<br /> Немов один на всій землі<br /> Той сивий хлопчик.
Немов від Змія всі були,<br /> Не від Адама.<br /> Розтяті вени, як стволи,<br /> Як телеграма,
Що треба їхати кудись –<br /> Удвох, від світу.<br /> Любов напала назавжди,<br /> А ми ж до літа...