
 <blockquote>Світлій пам’яті її…</blockquote><br />
Як Данту, вічний образ Портінарі<br />
І, як Петрарці, сяяв Лаври слід,<br />
Мені зорить дівочий світлий вид<br />
У життєвому смертному розгарі.

З ним тінню легко промину я в парі<br />
Тоді, як піде вбогий людський рід<br />
До Судії і щастя і обид.<br />
На голос срібний і чіткий фанфари.

Там спинить ясний світ її очей<br />
І брязк мечів і дикий рев людей,<br />
Покличе в рай нічними жемчугами.

Почуєм Бога ми у небесах:<br />
– Дарую вам Я знов Любов і Страх,<br />
Живую землю чуйте під ногами.