Лисиця-жалібниця
Лисиця-жалібниця
У тихому гаю Лисичка щастя мала,<br /> Як у своїм добрі, жила, гуляла;<br /> Ніхто її там не лякав,<br /> І вдень, і ввечері там соловей співав,<br /> І пташки пурхали, зозуленька кувала;<br /> Скрізь зеленіло, все цвіло;<br /> Так гарно, любо там було.<br /> Лисиця так собі казала:<br /> — От де по правді можна жить<br /> І доленьку хвалить,<br /> В добрі кохаться, всіх любити,<br /> Ніколи зла і кривди не чинити! —<br /> Якби ж то правдонька щербата не була,<br /> То, може, й справді б так жила.<br /> Раз на калині недалечке<br /> Угляділа вона гніздечко;<br /> Сиділи пташки там.<br /> — Ох,— каже,— як не гріх котам<br /> Таких малесеньких, безвинних не жаліти!<br /> І їм же хочеться на світі жити...<br /> Ну, вже коти! Десь на лихо вони<br /> Вродились, вражії сини,<br /> Не тільки вдень — вночі поживу бачуть,<br /> Не бачать тільки, як горюють в світі, плачуть..<br /> Зажерливих пройдисвітів таких<br /> Я перевішала б усіх...-<br /> І жалібниця щось сказати ще хотіла,<br /> Аж пташки із гнізда додолу якось ляп —<br /> Лисичка зараз хап та хап —<br /> Прехорошенько всіх поїла...<br /> Як жалібно співати почала,<br /> А он на що звела!
Лукавий чоловік словами нас голубить,<br /> Неначе всіх і жалує, і любить,<br /> Для правди, для добра живе,<br /> Як по воді пливе;<br /> А ближче придивись ти —<br /> І видно, що виля хвостом:<br /> Помажу, мов, медком —<br /> Солодше буде з'їсти.<br /> (1891)