Нанюхала лисичка під лісом рибку в возі. Бо то чумаки везли з Дону та стали одсторонь на відпочинок, а самі пішли по воду. Лисичка підібралась до воза, насмикала собі рибки та й їсть. Аж іде вовчик. Бачить, що лисичка їсть рибу, та й питається: — Де це ти, лисичко-сестричко, рибки взяла? — Наловила,— каже лисичка. — Де? — А он там, у річці. Коли хоч, то й тебе поведу. — Добре,— каже вовчик-братик. От і пішли. Привела лисичка вовчика до річки, до ополонки, та й каже: — Ось устроми сюди хвоста, то рибка й начіпляється. Вовк устромив хвоста, а лисичка стоїть та й приказує: "Мерзни, мерзни, вовчий хвіст... Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!" — Що ти там, лисичко-сестричко, говориш? — пита вовк. — Та то я кажу: "Ловися, рибко, велика й маленька!" — А, то добре! — каже вовчик. Та згодом і пита: — А що, вже, може, й начіплялось рибки? — Та вже, може, й начіплялось трохи,— каже лисичка,— спробуй потягти! Вовк спробував — коли трохи важко тягти. — Щось тяжко,— каже вовк,— мовби щось не пуска! — Е,— каже лисичка,— то рибка начіплялась; тільки ще подерж, то ще більше вловиш. А сама все приказує; "Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!" А вовчик дума, що вона каже: "Ловися, рибко, велика й маленька!.." Знов хотів вовк витягти хвоста,— коли вже й не можна: хвіст уже зовсім вмерз — ні сюди, ні туди!.. А тут і чумаки йдуть. Побачила їх лисичка та як зарегочеться і гукає вовкові: — Он люди йдуть! Вони тобі поможуть витягти рибу! А сама дременула в ліс. Прийшли люди й убили вовка. Так він і пропав через те, що повірив лукавій лисичці-сестричці.