Ой ти, доле, моя доле,<br />
Гадино їдлива,<br />
Переїла-сь моє щастє,<br />
Гіренька годино!

Запустила-сь в мою душу<br />
Журбу і розпуку,<br />
Учинила-сь мому серцю<br />
З гараздом розлуку.

Ой місяцю-місяченьку,<br />
Тихенько думаєш,<br />
Моєй тяжкой недоленьки,<br />
Відав, ти не знаєш.

Ой не знаєш, ой не знаєш<br />
І не будеш знати,<br />
Як то тяжко сиротоньці<br />
В світі загибати!

Сам не знаєш, ні сестричка<br />
Звізда ти не скаже,<br />
Як то гірко, сли недоля<br />
Світ милий зав'яже.

Тобі тілько хіба смутку,<br />
Що хмара насуне;<br />
А радощів з зірочками<br />
З-межи вас не труне.

А мені ось на сім світі<br />
Своє серце їсти,<br />
Бо з недолев ся бороти —<br />
Як під воду плисти.

Десь за морем, за горами<br />
Мій гаразд здрімався,<br />
Десь з безвістей, з лісів темних<br />
Мій смуток пригнався.

Ой пригнався та й вороном<br />
Надо мнов літає,<br />
Б'є ми серце тяжким крилом,<br />
Радость розбиває.

Вчора ввечір чорна хмара<br />
Мені говорила:<br />
"Чудуєшся, побратиме,<br />
Де ся доля діла?

Твоя доля — то я була,<br />
Я тя не минаю:<br />
Вкривала-м тя чорнов мраков<br />
І тепер вкриваю.

І над гробом мої мраки<br />
Ще твоїм повиснуть!"<br />
Ой, надія!.. таку долю<br />
Най-то громи тріснуть!<br />
[1836]