1
Фатьма все їхала.
Байран минув, дні губилися у спеці. Живіт знову наче проростав чимось, а срібні метелики все дзвеніли блискучими крильцями.
Їжі не було.
Фатьма лежала в куточку і бажала вмерти. Мову вона загубила, бо не було того, хто б розумів.
Лиш заплющить очі, а вже бачить велику-велику хлібину і губами шепоче вперто:
— Утмек (хліба), ізряк (трошки) утмек!
Але не тільки утмек панував....