Через скельце неба золочене<br />
Задивилась ластівка на мене.<br />
Крила опустила, і тріпоче.<br />
Я давала хліба їй. Не хоче.

Лиш голівка схилиться печально.<br />
Й знову профіль пташечки овальний,<br />
На краєчку, на вершечку долі –<br />
На зеленій гілочці тополі.

Від людини нікуди подіться.<br />
Ніби ж звикла врешті. А боїться.<br />
Ледве чути: не співає – тенька.<br />
Що тут дивуватися – маленька.

Носиться з холодними вітрами<br />
В небесах, завішаних дротами.<br />
Що їй треба? Крихту, чи зернину?<br />
До гнізда тоненьку соломину?

Дивиться, мов хоче розказати:<br />
Душно, мені треба відлітати.<br />
Важко і з тобою, і без тебе.<br />
…Порошинка в оці. І у небі.

Поведи рукою – і зітреться…<br />
Тільки мені іноді здається:<br />
Ця душа, безпомічна, крилата,<br />
Найдорожче, чим земля багата.

Наталя Дзюбенко-Мейс