Жив собі колись на світі<br />
Крук, велика птиця,<br />
Звик собі він тихо жити,<br />
Тим та сим живиться.

Всі птахи його у лісі<br />
Дуже поважали,<br />
Як збирались у громаду,<br />
На покуть[1] пускали —

І питалися поради<br />
Про діла у нього,<br />
І всі крука шанували,<br />
Як батька старого.

Жив би й жив собі любенько<br />
Крук, велика птиця,<br />
Якби раз не довелося<br />
Із раком зустріться...

Був колись наш крук голодний,—<br />
З ранку аж самого<br />
Ані ріски ще у роті<br />
Не було у нього.

Довго він літав у лісі<br />
Та шугав степами<br />
І надвечір сів, знемігшись.<br />
Між очеретами.

Коли гляне — рак великий<br />
В воду хоче лізти.<br />
Крук до нього — хап у рота! —<br />
Буде попоїсти!

Се на березі робилось<br />
Долі під вербою;<br />
Крук злетів та й сів на гілку<br />
Саме над водою.

Бачить рак тоді, що лихо,<br />
Та й ну мудрувати,<br />
Як би тут обрятуватись,<br />
Щоб не пропадати?

От подумав він та й каже:<br />
"Ой вороне-брате!<br />
Довелося батька й матір<br />
Твоїх мені знати.

Ну, та й гарні ж були птиці,<br />
Вже таких немає,<br />
Що розумні вже, що добрі<br />
Так хто його й знає!"

Крук те чує, слухать гарно,<br />
Що рак батька славить.<br />
Та: "Угу!" на те мугика,<br />
Рота не роззявить.

Рак ізнову починає:<br />
"Правду як сказати.<br />
То твоїх ще довелося<br />
І братів зазнати.

Удалися в батька діти!<br />
А та й птиці ж гарні!<br />
Що вже добрі, що розумні<br />
Чисті та чупарні!"

Крук те чує, слухать гарно,<br />
Що рак рідних славить,<br />
Та: "Угу!" — на те мугика,<br />
Рота не роззявить.

Рак же знову починає:<br />
"Але що казати!<br />
Хоч були брати і гарні,<br />
Гарні батько й мати,

Та куди вже їм до тебе!<br />
Вроди й не рівняти,<br />
А за розум — тобі б треба<br />
В лісі царювати!"

"Ага!" — скрикнув крук, зрадівши,<br />
Та й роззявив рота,<br />
А рак бульк тоді у воду —<br />
Пропала робота!

А сороки білобокі<br />
На вербі скакали,<br />
Як те вздріли, полетіли<br />
Та скрізь розказали.

З того часу вже минулась<br />
І повага, й шана,<br />
І на крука грима кожна<br />
І галка погана.

З того часу, як в громаді<br />
Стане крук навчати,<br />
Зараз птаство: "Годі! Годі!<br />
Навчись царювати!"

Так йому те прикро стане,<br />
Хоч піти втопиться,<br />
Тож замовкне й сяде збоку<br />
Крук, велика птиця.<br />
[1] Покуть — почесне місце в хаті під іконами.