Орестові Новаківському

Стережіться, щоб ви не погордували<br />
ні одним із малих сих, бо їх ангели у небі<br />
видять лице Отця мого, що на небі.<br />
(Мтв. 18:10)

Кроки на смерековім помості.<br />
Звуки темні й теплі — як рілля.<br />
В сутінках прийшли до мене гості.<br />
Не сказали:

хто і звідкіля.

Ось один — найстарший — ликом дивен:<br />
зранене повітря — дотик вій,<br />
ніби вийшов з храмів, мов з катівень —<br />
ізодвіку сивий і чужий.

Другий ось. Він інший, інший зовсім.<br />
Молодості, старості — нема.<br />
Тільки погляд вив'язаний.

Ось він

дивиться на старця крадькома.

Третій ось. Він клопоту не має.<br />
Сам співає, сам горілку п'є.<br />
Соплі по столу не розтирає —<br />
навчений, що кожному — своє.

Перший не змигне,

а другий стежить,

третій п'є, співає, як співав.<br />
Може б, їх прийняти, як належить?<br />
Ніби я просив їх, ніби ждав.

Дивна ця гостина, ця година,<br />
світ оцей за вікнами трьома.<br />
Може б, нам до столу — як родина —<br />
молодості, старості — нема?

Я дістав би винце пурпурове,<br />
я по вінця винця би налив,<br />
я сказав би: випиймо, братове!<br />
Ви прийшли, бо я вас запросив.

Але чом це старець тихо плаче?<br />
Але чом це другий — зирк та зирк?<br />
І хмеліє третій.

Капле, старче.

Скапується великодній віск.

Старче, старче, змилуйся над нами,<br />
доки ангел пильний — зирк та зирк.<br />
Ми веселі з кіньми й киптарями<br />
під вечірні виверти музик.

Ми такі, як завше, душе-враже?!<br />
Ми такі, як сто світів тому?!<br />
Той не скаже, хто сльозу розмаже<br />
дланню,

що ділила світло й тьму.

Душе-пташе в пурпуровім пір'ї,<br />
де твоє безумство молоде?<br />
Старче, старче, я тобі не вірю!<br />
Пильний ангел погляд відведе!

Півжиття залишить, як провину<br />
й тоскну приворотність ранніх ран.<br />
Ми вже відіграли Україну —<br />
той, хто платить, не замовив тан.

Що тепер ті кроки на помості!<br />
Що тепер ті звуки золоті!<br />
В сутінках прийшли до мене гості.<br />
Я не ждав,

але й прийшли не ті.