Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,<br /> добро і правдо віку. Через сто<br /> зневір. Моя душа, запрагла неба,<br /> в буремнім леті держить путь на стовп<br /> високого вогню, що осіянний<br /> одним твоїм бажанням. Аж туди,<br /> де не лягали ще людські сліди,<br /> з щовба на щовб, аж поза смертні грані<br /> людських дерзань, за чорну порожнечу,<br /> де вже нема ні щастя, ні біди.<br /> І врочить порив: не спиняйся, йди,<br /> То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.