Чи сонце припікало, чи місяць остуджував землю, на вершині Снігової гори навколо чепурної берези вели танок сосни. На березі біла сукня, на соснах — темні. А на узліссі самотній горіх вік вікував. На всі його запитання сосни відповідали мовчанням, а береза сміялася йому в обличчя:
— Який сучкуватий! Який потворний! Немає нічого дивного, що ти до старості неоженьком залишився! — тріпоче й сміє...