НЕСПОДІВАНКА Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу: Щоб по-справжньому радіти Подарункам стали діти, — До кожного щасливу мить Таємно мушу долучить. І я нікому не скажу, Що зараз я туди біжу, Де щасливі хвилини кують, Де щасливі хвилини дають… Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!.. А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник… ЧАКЛУН ЗЛАНДІЙ Лихий чаклун Зландій сидів у своєму розкішному палаці і гірко зітхав: — Ох! Ну що за життя?! От я — всемогутній чаклун, усіх перемагаю, усе маю, що тільки забажаю… А щастя нема!.. Сумно, нудно і марудно. Наближається ж Новий рік. І відомо: як ти рік зустрінеш, таким він для тебе і буде. А в мене настрій — хоч плач! — Із зеленого ока чаклуна викотилася зелена каламутна сльоза. І тут несподівано до палацу забіг захеканий прислужник чаклуна Посіпака. — Ваша Злість! Знайшов! Нарешті знайшов! — ледве дихаючи, вигукнув він. — Та невже! — стрепенувся Зландій. — І де ж вони? Де? Та не тягни — кажи швидше! — Заховалися так, що ледве відшукав… У горах, серед лісу… Але викрасти їх звідти абсолютно неможливо. Там, у себе, вони користуються казковою недоторканістю. От якби вони самі прийшли до нас — тоді інша справа. Тут їхня недоторканість не діє. — То треба зробити, щоб вони прийшли, — спокійно сказав Зландій. — Як? Надіслати їм запрошення: будь ласка, приходьте? Чи ж вони пришелепкуваті, щоб прийти? — Звичайно, на запрошення не прийдуть. А треба у них викрасти щось таке, без чого вони обійтися не можуть. Тоді змушені будуть прийти. Посіпака на мить роззявив рота, а тоді радісно заплескав у долоні: — Ваша Злість — геній! Є! Є така річ!.. Але треба поспішати! Новий же рік от-от настане! Побігли! Чаклун люто тупнув ногою: — Що сказав ти, вражий сину? Я не бігаю, а лину! Посіпака аж присів від страху: — Ой! Тоді полинули! — Лину тільки я! — ще лютіше вигукнув Зландій. — Ти ж за мною побіжиш! І вони вирушили в дорогу. МАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАК На Горі Вічності, край берега Ріки Часу, серед густого гірського лісу, у Чарівному Замку Годин двоє братів-близнюків, Майстер Тік і Майстер Так, по черзі били золотими молотками по золотому ковадлу і приспівували: Тік-так! Тік-так! Тік-Так! — і є хвилинка, І в чарівний у мішок З ковадла — скік! З ковадла — скок! Ми накуєм на цілий рік Для всіх для вас Щасливий час. — Щось Дід Мороз затримується… — зітхнув Майстер Тік. — Ага! — похитав головою Майстер Так. — А він же у кожний подарунок щастинку-золотинку додати мусить. І тут раптом знадвору почувся крик: — Рятуйте! Дід Мороз у Річці Часу тоне! — Чуєш, брате?! — вигукнув Майстер Тік. — Біжімо рятувати! — вигукнув Майстер Так. І вони кинулися до дверей. У ПОГОНЮ! Тільки брати-ковалі вибігли, як до Замку Годин заскочив чаклунський прислужник Посіпака. Схопив золоте ковадло, чарівний мішок "Скік-скок" і вибіг. Чаклун Зландій, який, як ви вже здогадалися, кричав зміненим голосом, одразу напустив чарівного туману, і брати-ковалі не помітили Посіпаки. Пересвідчившись, що Діда Мороза у Річці Часу нема, Ковалі Щастя повернулися до Замку. Й одразу помітили, що сталося. — Ой-йой! — скрикнув Майстер Тік. — Без ковадла ми безсилі — ми не зможемо кувати! — Треба злодіїв спіймати і ковадло повернути! — вигукнув Майстер Так. — Але куди вони побігли? — Дивись, оно щастинки-золотинки, що висипались із чарівного мішка! Вони вкажуть нам шлях! — вигукнув Майстер Тік. І, не думаючи про небезпеку, брати кинулись у погоню. ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ! Не минуло й кількох хвилин, як до Замку Годин пришкутильгав Дід Мороз. — Бути не може! — розпачливо вигукнув він. — Ковалів нема, ковадло зникло, чарівний мішок із щастинками-золотинками теж!.. Запізнився. Де їх шукати? Без сумніву, стався якийсь злочин. Викрадення! Золотинок на підлозі не було — після того, як Ковалі Щастя пройшли повз них, золотинки зникли. Отже, Дід Мороз скористатися цим дороговказом не міг. — Одна надія — на Бровка Барбосовича! — І Дід Мороз пошкутильгав до Казкового Детективного Бюро. БРОВКО БАРБОСОВИЧ ПОЧИНАЄ РОЗСЛІДУВАННЯ Біля собачої будки з вивіскою "Казкове детективне бюро" сидів старий пес Бровко Барбосович. Тут його і знайшов Дід Мороз. — Здрастуйте, дорогий детективе! — ще здаля вигукнув Дід Мороз. — Поможіть! У Чарівному Замку Годин — біда! І Ковалі Щастя, і золоте ковадло, і чарівний мішок із щастинками-золотинками — все зникло! Моя версія — викрадення!. — Та-ак! — почухав себе за вухом Бровко Барбосович. — Почнемо розслідування, а тоді будемо говорити про версії. Спершу треба обстежити місце злочину, понюхати, взяти слід, а тоді… — Але ж треба поспішати, Новий рік на носі! — вигукнув Дід Мороз. — Діти можуть лишитися без подарунків! — Не панікуйте, пане Морозе! Фестіна ленте — поспішай поволі, — казали древні. Тим більше ви, бачу, кульгаєте… У Замку Годин Бровко Барбосович усе ретельно обнюхав і сказав: — Слід я взяв, починаю переслідування. Вам ходити важко, тому ви лишайтеся тут і чекайте. Дід Мороз зітхнув (йому теж хотілося взяти участь у переслідуванні), але змушений був погодитися. ПІДСТУПНИЙ ЗАДУМ ЗЛАНДІЯ А тим часом чаклун Зландій і його прислужник Посіпака у палаці радіють — щастинки-золотинки подіяли на них. Зландій танцює і співає: Ой, як гарно! Ой, як мені весело! Так ніколи ще, ніколи, Ще ніколи не було! — А тепер, — наказав Зландій Посіпаці, — приготуйся зустрічати Ковалів Щастя! Он вони вже біжать! Недаремно я їм щастинки-золотинки по дорозі розкидав, щоб дорогу до нас знайшли. — А вони нас молотками не поб’ють? — лякливо спитав Посіпака. — Все-таки ковалі — хлопці дужі. — Не бійся! — заспокоїв його Зландій. — Я ж — чаклун! І тут до палацу вбігли Майстер Тік і Майстер Так. — Сердечно вітаю вас, дорогі брати-ковалі! — Зландій, привітно усміхаючись, рушив їм назустріч. — Я давно чекаю на вас! Усе вийшло так, як було задумано. Ковалі Щастя здивовано перезирнулися. — Нічого не розумію! — мовив Майстер Тік. — Що й ким було задумано? — спитав Майстер Так. — Ображаєте! — закопилив губу чаклун. — Я все задумав — виманив вас із Замку Годин, бо там ось-ось мав з’явитися злий чаклун Зландій, який хоче знищити вас. Йому не подобається, що ви куєте людям щасливий час. Він хоче, щоб люди були нещасними. А я хочу врятувати вас. Тому й організував викрадення золотого ковадла і чарівного мішка. Ще й золотинки розсипав по дорозі, щоб ви могли відшукати мене. — Правильно! Правильно! Правильно! — закивав головою Посіпака. — Але ж до нас от-от мав прийти Дід Мороз! — вигукнув Майстер Тік. — Ми ж накували йому щастинки-золотинки, щоб він долучив їх до новорічних подарунків! — вигукнув Майстер Так. — Ха-ха! — засміявся чаклун. — До вас мав прийти не Дід Морооз, а Зландій, який обернувся на Діда Мороза. І якби не я… — Правильно! Правильно! Правильно! — знову закивав головою Посіпака. — А хто ж ви такий? — спитав Майстер Тік. — От-от! — підхопив Майстер Так. — Я — чарівник Добряндій. І зичу всім добра. Тепер ми будемо діяти разом — ви куватимете щастинки-золотинки, а я розподілятиму їх кому слід. Наведу порядок! Бо геть усі хочуть щастя. А це казна-що! Щастя мусять мати лише ті, хто заслужив його своєю покірною, слухняною поведінкою! — Правильно! Правильно! Правильно, Ваша Злість!.. Ой! — Посіпака затулив собі рота, але було вже пізно — слово не горобець, вилетіло, не впіймаєш. Зландій замахнувся на Посіпаку — той присів. — Ви не Добряндій! Ви — Зландій! — вигукнув Майстер Тік. — Так-так! — вигукнув Майстер Так. — Ви — злий чаклун! — Ну й що?! — сказав Зландій. — Все одно ви тепер будете працювати на мене. Бо я вас звідси не випущу! — Правильно! Правильно! Правильно! — закивав головою Посіпака. — Ну добре! — Майстер Тік підморгнув братові. — Давай кувати! — Давай! — і собі підморгнув Майстер Так. Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи: Тік-так! Тік-так! Тік-так! Таки Куємо зараз навпаки — Хай зникнуть всі хвилинки, Щастинки-золотинки!.. Посіпака кинувся до чарівного мішка — мішок був порожній. — Що ви наробили? — люто закричав Зландій. — Ми не куємо щастя злим і підступним! — спокійно сказав Майстер Тік. — Такого ще не бувало! — додав Майстер Так. — Не бувало — так буде! — вигукнув чаклун. — Я вас примушу! Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці. — Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! — захихотів Посіпака. І тут… ВИКРАДЕННЯ І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник. Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було. — Що це таке?! — вигукнув чаклун. — Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?! — Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив! — Негайно в погоню! — За ким? Ми ж нікого не бачили. — Зате чули. Будемо шукати по свисту. — По свисту? Як?.. — Посіпака почухався. — Та й свистіла якась нечиста сила… — А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. — І Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним. Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович. — Та-ак! — сказав він, оглянувши палац. — Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи — візьмемо цей слід. І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування. БАБА СВИСТУХА У своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою. — Я врятувала вас від того противного Зландія! — лагідним голосом сказала бабуся. — Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну — і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист — отакий я маю хист! І бабуся пронизливо свиснула. І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові. — Ой! Що таке?! — скрикнула бабуся. — Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована! Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася. — Ой-йой! — відчайдушно скрикнула вона. — І клітка зачаклована. Рятуйте! Брати-ковалі перезирнулися. — Що? Спробуємо порятувати? — спитав Майстер Тік. — Давай! — погодився Майстер Так. — Тільки правду скажіть, хто ви? — Та відьма я! — застогнала бабуся. — Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете… Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали: Тік-так! Тік-так! Тік-так! Тік-так! Рятуємо! Хай буде так! І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася: — Ой, як гарно! Як же ви це зробили? — Ми просто накували вам щасливу хвилинку, — мовив Майстер Тік. — А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, — мовив Майстер Так. — Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? — здивовано спитала Баба Свистуха. — Для себе ми нічого зробити не можемо, — зітхнув Майстер Тік. — Ми куємо щастя тільки для інших — така наша казкова властивість, — сказав Майстер Так. — Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! — попросила Баба Свистуха. — Не можемо, — розвів руками Майстер Тік. — Щастя у неволі не кується, — додав Майстер Так. — Але ж ви щойно кували, — мовила Баба Свистуха. — Бо вас рятували, — пояснив Майстер Тік. — А тепер ви задоволені? — Ой! — махнула рукою Баба Свистуха. — Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: "Відьма! Відьма!" Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? — Баба Свистуха схлипнула. Брати знову перезирнулися. — Може, вона й справді нещасна? — зітхнув Майстер Тік. І брати знову взялися за молотки й заспівали: Тік-так! Тік-так! Хай буде так: Куємо ще хвилинку, Щастинку-золотинку! Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала: Стало весело так! Стало радісно так!.. ПЕРЕВЕРТНІ Чаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника. — Ну що ти повзеш як черепаха?! — роздратовано казав Зландій. — Еге! Хе-хе! — задихаючись, відказував Посіпака. — Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався? — Бо разом треба! Разом! — гримнув Зландій. — То ви самі боїтеся? — Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… — несамовито закричав Зландій. — Одна справа переляк, інша — тактика. Ти підеш перший, а я за тобою. — Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете… — Ну досить, досить! Розбалакався! — гримнув Зландій. — Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали. — А в кого будемо перевтілюватися? — Я — у Діда Мороза, ти — у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза. Раз, два, три, чотири, п’ять! Починаю чаклувать!.. Зайди за кущ і повернись — Снігуронькою обернись! Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі: Зайду за кущ і повернусь — Дідом Морозом обернусь! Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом. Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою. А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович. — Та-ак! — почухав він себе лапою за вухом. — Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває! І Бровко Барбосович продовжив переслідування. А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала: Я щасливою такою Ще ніколи не була! Тралатрала-тралалала, Тралалала-тралала!.. Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями. — Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! — говорила Баба Свистуха. — Нічого нам не треба! Звільніть нас! — відповіли брати. — От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете? — У неволі кувати не будемо! — категорично сказали брати. — Щастя у неволі не кується! — Ото непоступливі! — вигукнула Баба Свистуха. — Як ви так, то і я… Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник. — Нікуди не дінетеся! — мовила Баба Свистуха. — Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати. — А казала, що добра! — похитав головою Майстер Тік. — І ми повірили! У добру відьму повірили! — зітхнув Майстер Так. — За добро слід платити. Заробити треба добро, — сказала Баба Свистуха. — Поголодуйте, поголодуйте — тоді побачимо. І тут раптом… ВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄ І тут раптом з’явилися Дід Мороз і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні — чаклун Зландій та його прислужник Посіпака. Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала: — Ви хто такі і що вам треба? — Та ви що? Не бачите? — вигукнув Майстер Тік. — Це ж Дід Мороз і Снігуронька! — вигукнув Майстер Так. Баба Свистуха знову втягла носом повітря і махнула на братів-ковалів рукою: — Це ви нічого не бачите! А я все бачу, все відаю, бо я — відьма. Це — перевертні! Баба Свистуха свиснула і тицьнула пальцем на Діда Мороза — Зландія: — Ану, перевертню, перевернись — ногами догори, а головою вниз! Але Зландій, з якого одразу злетіла машкара Діда Мороза, вигукнув, тицьнувши пальцем на Посіпаку: — Переводжу заклинання — виконай її бажання! Посіпака, з якого теж одразу злетіла машкара Снігуроньки, перевернувся догори дригом. А Зландій швидко промовив: Надійшла черга моя — Чаклувати буду я! Баба-баба-бабарига, Закрутися ти, мов дзиґа! І Баба Свистуха закрутилася дзиґою на одній нозі. Але, крутячись, вона свиснула й вигукнула: Ах ти, Зландій! Ах, нахаба! Покрутись і ти, як Баба! І Зландій теж закрутився дзиґою. Баба Свистуха, крутячись, вигукнула: Ковалів я не віддам! Зландій у відповідь вигукнув: Клітку заберу я сам! На що Баба Свистуха закричала: Клітку ти забрать не зможеш, Бо мене не переможеш! Та Зландій, люто засичавши, скрикнув: Як тебе не переможу, Ковалів убити можу — І не будуть, далебі,[1] Ні мені і ні тобі! Зландій вже приготувався вигукнути вбивче заклинання, аж тут з’явився Бровко Барбосович. КАЗКОВА ПОЛІЦІЯ — Руки вгору! Казкова поліція! Ви заарештовані! — вигукнув Бровко Барбосович. І Зландій та Баба Свистуха вмить перестали крутитися, гепнулись на землю і сіли з піднятими догори руками. Посіпака перекинувся з голови на ноги, сів і теж підняв руки. Бровко Барбосович по черзі начепив їм наручними. Тоді відчинив чарівним ключем клітку, випустив звідти Ковалів Щастя і натомість посадив у клітку бабу Свистуху, Зландія і Посіпаку. І знову замкнув клітку чарівним ключем. Баба Свистуха, Зландій і Посіпака навіть не думали опиратися. Бо і у Казковому світі діють свої закони і свій правопорядок. Якщо казкова поліція когось заарештовує, то яким би ти не був наймогутнішим чаклуном або найхитрішою відьмою, вмить втрачаєш свою чарівну силу і мусиш підкоритися. І Бровко Барбосович урочисто сказав: Тепер ця вража сила Покарана й безсила. Тепер уже вона Нікому не страшна! Ковалі Щастя повернулися до Чарівного Замку Годин. Вони вистукують своїми золотими молотками по золотому ковадлу і співають: Тік-так! Тік-так! Тік-так! Тік-так! Тік-так! — І є хвилинка, Щастинка-золотинка! Ми — Щастя Ковалі! Єдині на землі Куєм щасливий час Для всіх, для всіх Для вас! Дід Мороз розклав у новорічні подарунки щасливі щастинки-золотинки і пішов вітати всіх дітей із Новим роком. Ти теж, друже, у своєму новорічному подарунку серед цукеркових обгорток бачив маленьку щастинку-золотинку. Вона одсвітилася від обгортки і зникла. Це дарунок від Ковалів Щастя. До наступного року вони знову накують багато щасливих хвилинок. notes Примечания 1 Далебі — справді, дійсно, правду кажучи.