Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже: — Спечи мені, старенька, хлібця! А баба каже: — Не спечу, бо нема борошна! — Та,— каже дід,— піди в комору, повигрібай у засіках, повимітай з бодні[1], то й знайдеться трохи! Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала, і справді! Знайшлося трохи борошенця. Щоб розчинити хліб — мало, а спекти коржика — можна. Взяла баба влила в те борошенце трішки води, вбила з пару яєчок, замісила, виробила коржика, запалила в печі й спекла. Вийняла з печі, так не можна їсти — дуже гарячий коржик. Положила баба на вікно, щоб прохолов. Дід уже так дожидає! — Оце,— каже,— розломимо по половинці. Одна буде мені, а друга тобі — та й з'їмо. А коржик слухає та й дума: "Еге! Так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!" Та стриб з віконця на призьбу, а звідти на землю — і покотивсь, покотивсь далі, далі від дідової хатки. Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріча його зайчик та й каже: — Коржику, коржику! Я тебе з'їм. А коржик каже: — Та не їж мене, зайчику-лапанчику! Я тобі пісеньку заспіваю! — Ну, співай! — каже зайчик. Коржик і завів: — Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від баби втік, Я від діда втік, То й від тебе втечу. Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка. Котиться, котиться коржик дорогою, коли зустріча його вовк та й гука: — Коржику, я тебе з'їм! А коржик каже: — Ти не їж мене, вовчику-братику, бо як з'їси, то не почуєш моєї пісеньки, а я вмію добре співати. — Ну, співай,— каже вовк. — Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від баби втік, Я від діда втік, То й від тебе втечу! Та й покотивсь... Вовчик тільки зубами клацнув, бо він думав, що й пісеньку послухає,й коржика з'їсть, а не встиг, бо поки він лежав та слухав, то коржик швиденько втік. Котиться собі та й котиться, коли зустрічає його ведмідь, такий здоровий! Та й каже: — Стій, коржику, я тебе хочу з'їсти! А коржик каже: — Та ні, ведмедоньку-паночку, не їж мене, ось я тобі пісеньку заспіваю. Та й почав: — Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від баби втік, Я від діда втік, То й від тебе втечу! Та швиденько й покотивсь. Біжить, біжить, коли зустрічає його лисичка та й каже: — А, який хороший коржик! Треба його з'їсти! А коржик каже: — Та не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю: — Ну, співай. Послухаю. Слуха лисичка, а сама вже й рота роззявила. А коржик співа: — Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від діда втік, Я від баби втік... Співа, а сам уже так насторочився[2], щоб швиденько покотитися, втекти. Лисичка бачить, що тоді не дожене, та й каже: — От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чула! Тільки знаєш, коржику, я трішки недочуваю, то йди мені ближче заспівай, ось на язику в мене. Та вистромила язика, а коржик скочив на кінчик і співа: — Я по засіку метений, Я на яйцях печений, Я від баби втік, Я від діда втік І від тебе... Тільки що хотів співати "втечу", а тут лисичка — хап! І схопила його зубами. Коли це — трісь! Лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. От у лисички зуби й поламались. Не встигла вона й всього коржика з'їсти, тільки трохи вищербила. Та як заболіло їй, вона й випустила коржика. А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже сам собі: — Ану я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною журяться? Прибіг, скочив на призьбу та й слухає. А дід і баба сидять кінець столу та й плачуть: — Ось який у нас був хороший коржик, одним один, та й утік, а більше вже нема борошенця, вже останнє повимітали!.. А коржик скочив на віконце та й каже: — Та не журіться ви! Ось бачите, що зробилося: лисичка хотіла мене з'їсти та й зуби поламала, тільки вищербила мене. А ви ж би собі останні зуби поламали, такий я твердий! — Е,— каже баба,— то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, та й тих би не було! — Еге! — озвався до баби дід,— то в тебе хоч трохи зубів є, а в мене один, то що ж би це було, якби я останнього зуба зломив? Цур йому, тому коржикові! Піди краще, старенька, мені картопельки вкопай та звари — буде й добреньке й м'якеньке! — Отак і краще! — гукнув коржик,— а я ще по світу погуляю! Нехай лиш мене хто мудрий зловить! Та й покотивсь, покотивсь, таки співаючи пісні: — Я по засіку метений, Я на яйцях печений! [1] Бодня — бочка. [2] Насторочуватися — насторожуватися, спрямуватися.