На нараду до столиці,<br />
Пораненьку-рано,<br />
Молоденька, милолиця<br />
Прибула Оксана.

Дві коси над головою<br />
Золотавим німбом.<br />
Смаглі руки ланкової<br />
Пахнуть степом,<br />
хлібом.

На кофтині орден видко —<br />
За врожаї зерна...<br />
Йде вона, полтавська квітка,<br />
Впевнено і твердо.

По Хрещатику ступає,<br />
Як в своїй господі,<br />
Гордо голову тримає,—<br />
Королівна — й годі!

...Із ходи людину знати,—<br />
Кажуть хлібороби.—<br />
Сунуть млявою ходою,<br />
Тягнуть ногу за ногою<br />
Ледарі й нероби.

Хто ж працює із душею,<br />
Пристрасно і ревно,—<br />
Ходить рідною землею<br />
Гордо,<br />
твердо,<br />
певно!