Коник-стрибунець
Коник-стрибунець
У степу, в траві пахучій,<br /> Коник, вдатний молодець,<br /> І веселий, і співучий,<br /> І проворний стрибунець,<br /> Чи в пшениченьку, чи в жито,<br /> Досхочу розкошував<br /> І цілісінькеє літо,<br /> Не вгаваючи, співав;<br /> Розгулявся на всі боки,<br /> Все байдуже, все дарма...<br /> Коли гульк — аж в степ широкий<br /> Суне злючая зима.<br /> Коник плаче, серце мліє;<br /> Кинувсь він до Мурав'я;<br /> — Дядьку, он зима біліє!<br /> От тепер же згину я!<br /> Чуєш — в лісі ворон кряче,<br /> Вітри буйнії гудуть?<br /> Порятуй, порадь, земляче,<br /> Як се лихо перебуть!<br /> — Опізнився, небораче, —<br /> Одказав земляк йому, —<br /> Хто кохав життя ледаче —<br /> Непереливки тому.<br /> — Як же в світі не радіти?<br /> Все кругом тебе цвіте, —<br /> Каже Коник, — пташки, квіти,<br /> Любе літечко на те;<br /> Скочиш на траву шовкову —<br /> Все співав би та співав. —<br /> На таку веселу мову<br /> Муравей йому сказав:<br /> — Проспівав ти літо боже, —<br /> Вдача вже твоя така, —<br /> А тепер танцюй, небоже,<br /> На морозі гопака!