Коли зійде місяць
Коли зійде місяць
П’ЄСА – КАЗКА
ДІЙОВІ ОСОБИ:
П і в н и к — молодий, бадьорий смільчак.<br /> К у р о ч к а — його молоденька подруга.<br /> П і р а т — мисливський пес, що полює тільки на хижаків.<br /> І н д и к — добродушний старий буркотун.<br /> Г у с а к — учений в окулярах, з книжками під пахвою.<br /> К а ч к а з к а ч е н я т а м и — заклопотана матуся з дітками.<br /> С о р о к а — молода поштарка, легковажна й балакуча крутихвістка.<br /> Б і л о ч к а — весела хазяєчка, розумна й смілива.<br /> З а й ч и к — полохлива, але з добрим серцем істота.<br /> Т х і р — злий розбійник.<br /> Л и с и ц я — розбійниця, дуже хитра й підступна.
ДІЯ ПЕРША
Все це розпочалося тоді, коли в пташиному дворі всі ще спали. Був ранній досвітній час. У півтемряві ледве виднілися хатки, де живуть птахи, дощаний паркан із хвірткою, що веде до лісу, а в другому кінці двора — великий пень. Почало помалу розвиднятися. Раптом хвіртка тихенько прочинилася і на подвір’я прослизнув Т х і р — злий розбійник. В руках у нього був великий ніж у піхвах. Оглянувшись навколо, він витяг ніж, поклав піхви біля хвіртки, а сам навшпиньках обійшов весь двір. Потім задоволено посміхнувся, став посеред двору і почав гратися ножем.
Т х і р<br /> Я — хижий Тхір,<br /> зубатий звір,<br /> нікого не боюсь!<br /> Мені сподобався цей двір,<br /> і тут я оселюсь,<br /> бо тут багато є смачних<br /> качок, гусей, курчат…<br /> Щоночі буду різать їх<br /> і їсти всіх підряд!<br /> Я ніч люблю,<br /> а вдень я сплю,<br /> бо звиклий жити так!<br /> На те я Тхір,<br /> зубатий звір,<br /> страшний нічний хижак!..<br /> А зараз, щоб поспати вдень,<br /> знайду собі житло…
Тхір обдивився навколо, побачив пень і підійшов до нього.
Ого, який хороший пень!<br /> І в ньому є дупло.<br /> От я й зроблю з цього дупла<br /> приміщення своє…<br /> Та вже світає!.. Ніч пройшла,<br /> і ранок настає.<br /> (Позіхає.)
Тепер мені поспати час!<br /> Сховаюся мерщій,<br /> а ввечері прокинусь враз<br /> і вийду на розбій!
Тхір заховався у пні. Деякий час на подвір’ї було тихо. Та ось блиснув перший промінь сонця. В ту ж мить двері одної з хаток розчинилися і з неї вийшов П і в н и к. Вийшов і голосно заспівав.
П і в н и к<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> Годі спати!<br /> Сонце сходить!<br /> День настав!<br /> Швидше всі виходьте з хати,<br /> до своїх беріться справ!<br /> Всіх — маленьких і великих —<br /> я вітаю, друзі, вас!<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> З добрим ранком!<br /> В добрий час!
Тут Півник обернувся до своєї хатки і гукнув усередину:
Курочко-Чубарочко!<br /> Швидше встань-но!<br /> Не годиться, щоб виходила<br /> ти остання!
К у р о ч к а (виглянула з дверей)<br /> Поспішаю, Півнику,<br /> час не гаю!<br /> Фартушок та капелюшок<br /> надягаю!
П і в н и к<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> День веселий<br /> знов прийшов на білий світ!<br /> Добрий день, міста і села!<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> Всім привіт!
Під час його співу зі своїх хаток вийшли К у р о ч к а в фартушку і капелюшку, набундючений І н д и к, Г у с а к в окулярах, з книжками під пахвою, заклопотана К а ч к а зі своїми К а ч е н я т а м и. Всі вони дружно привіталися одне з одним.
К у р о ч к а (вітається з Качкою)<br /> Добрий ранок!<br /> К а ч к а<br /> Добрий ранок!
К у р о ч к а<br /> Ви, сусідко, куд-куди?
К а ч к а<br /> Каченятам на сніданок<br /> назбирати лободи!<br /> Г у с а к (підійшов до них)<br /> Го-го-го, сусідко! Нащо<br /> лобода для малюків?<br /> Щоб зростали діти краще,<br /> їм давайте черв’яків.<br /> Свіжа рибка теж не вадить —<br /> так написано в книжках!
К а ч к а<br /> Ах, спасибі за поради!<br /> Я й не знала! Ках-ках-ках!
І н д и к (буркотливо)<br /> А про мене, все підходить<br /> на споживу дітворі.<br /> Не робили б тільки шкоди<br /> ваші діти у дворі…
К а ч к а<br /> Що ви, що ви? В мене дітки —<br /> найслухняніші з діток!
К у р о ч к а<br /> Не хвилюйтеся, сусідко!<br /> Йдіть спокійно на ставок.<br /> Тим часом Півник вів розмову з Гусаком.
П і в н и к<br /> Буде в нас чудова осінь,<br /> видно це з усіх прикмет.
Г у с а к<br /> А чому ж не маю досі<br /> я сьогоднішніх газет?
У цю хвилину за парканом почувся верескливий крик Сороки: "Вісті є! останні вісті!"
Г у с а к<br /> Це Сорока — наш поштар!
І н д и к (буркотливо)<br /> Кожен день на цьому ж місці<br /> ґвалт здійма, як на пожар!
У хвіртку вбігла С о р о к а з поштарською сумкою через плече. Скачучи, крутячись на всі боки, вона стала роздавати всім пошту: лист — Курочці, газети — Гусакові, дитячі журнали — Качці, а сама весь час скоромовкою цокотіла.
С о р о к а<br /> Вам — газети!<br /> Вам — журнали!<br /> Лист від Ластівки з млина!<br /> А до того, щоб ви знали,<br /> є цікава новина!<br /> Як почула я цю звістку,<br /> аж не вірила словам!<br /> І найпершим розповісти<br /> я схотіла саме вам.<br /> Я спішила, я летіла,<br /> бігла, мчалась напрямки…
І н д и к<br /> Та-та-та, заторохтіла!<br /> Викладай свої плітки!
С о р о к а<br /> Не плітки, а правда чиста!<br /> Що почула — те й кажу.<br /> Як не вам, то в інше місце<br /> розповісти побіжу!
Г у с а к<br /> Ну й біжи, не наша справа!
П і в н и к<br /> Ще й образилась, чудна!
К у р о ч к а<br /> Все ж, яка така цікава<br /> є у тебе новина?
С о р о к а<br /> Отже, знайте: серед звірів<br /> ходить в лісі поговір,<br /> що у вашому подвір’ї<br /> оселився хижий Тхір!
П і в н и к<br /> Що таке?!
К у р о ч к а<br /> Не може бути!
К а ч к а<br /> Жах! Загинуть малюки!
І н д и к<br /> Де це ти могла почути?<br /> Це, звичайно, все плітки!
С о р о к а<br /> Що ж, виходить — я брехуха?
П і в н и к<br /> Ти — базіка, ось хто ти!
С о р о к а<br /> Це — образа!!!
П і в н и к<br /> Ну, послухай,<br /> Нащо спірку нам вести?<br /> Всім відомо: в цій окрузі<br /> вже давно тхорів нема.
І н д и к<br /> А Сорока, любі друзі,<br /> тільки паніку здійма.
Г у с а к<br /> Та й в газетах, подивіться,<br /> ні рядка нема про те!
С о р о к а<br /> Отже, значить, все дурниця,<br /> що Сорока наплете?
Сорока образилась, пересмикнула плечима і попрямувала до хвіртки. Раптом вона побачила біля хвіртки покинуті Тхором піхви від ножа. Схопивши їх, Сорока з голосним вигуком обернулась до птахів.
С о р о к а<br /> О! Погляньте!..
К у р о ч к а<br /> Що це?
П і в н и к<br /> Піхви<br /> від якогось-то ножа!..
С о р о к а<br /> Адже тут не клали їх ви?
Г у с а к<br /> Ні, це річ якась чужа…<br /> Хтось тут був…
С о р о к а (хвалькувато)<br /> А що? Хто правий?<br /> Хто казав?!
І н д и к<br /> От тобі й на!<br /> Ну й подія!
С о р о к а (захоплено)<br /> Як цікаво!<br /> От цікава новина!!!
З цим криком Сорока метнулася до хвіртки і зникла за нею — побігла, щоб швидше розповісти ще комусь про те, що робиться в пташиному дворі. А всі мешканці пташиного двору схвильовано з’юрмилися навколо Гусака, який уважно розглядає піхви.
І н д и к (здивовано)<br /> Почала казать Сорока<br /> не брехню… З яких це пір?
П і в н и к<br /> Все ж таки це ще не доказ,<br /> що у двір забрався Тхір!
Але Гусак ще раз обдивився піхви з усіх боків і сумно похитав головою.
Г у с а к<br /> Та-ак!.. Хоч я й недосконало<br /> розуміюсь на ножах,<br /> це — Тхореві причандали!<br /> В с і (злякано)<br /> Тхір між нами!!!
К а ч к а<br /> Жах, жах, жах!!!
І, охоплені страшним переляком, усі розбіглися хто куди — поховалися в хатках, за хатками… Тільки Півник, який в першу мить теж трохи розгубився, одразу отямився.
П і в н и к<br /> Друзі! Може, це помилка!<br /> Друзі! Може, крадькома<br /> Тхір до нас заглянув тільки<br /> та й пішов!..
К у р о ч к а й К а ч к а (визирнули з хаток)<br /> Його нема?
Тут і Г у с а к з І н д и к о м вийшли, бо їм стало соромно, що вони так переполохалися. Адже обидва вони знають, що зараз небезпеки нема.<br /> І н д и к<br /> Тхір вночі лиш небезпечний —<br /> він, я чув, нічний хижак.
Г у с а к<br /> Зауваження доречне,<br /> бо й наука каже так.
І н д и к<br /> Якщо Тхір цей вийшов з двору,<br /> ми від лиха втечемо:<br /> зробимо міцні запори<br /> і ворота замкнемо!
Г у с а к<br /> Так, але він міг сховатись<br /> десь і в іншому дворі!
К а ч к а (плаче)<br /> Як же, як порятуватись<br /> нам і нашій дітворі?!
Курочка стала втішати збентежену Качку, хоч і самій їй теж моторошно. А Індик та Гусак обійшли все подвір’я, заглядаючи в усі кутки.
І н д и к<br /> Дуже важко розгадати —<br /> де сховатись можна тут!
Г у с а к<br /> Закопався десь під хату?
І н д и к<br /> Чи кудись забився в кут?..
К а ч к а (плаче)<br /> Нам нема куди тікати!!!
П і в н и к<br /> Почекайте! Не шуміть!<br /> Ми покличем пса Пірата,<br /> і Тхора він знайде вмить!<br /> У с і (зраділо)<br /> Правда! Правда! Це чудово!
Г у с а к<br /> Пес Пірат — наш вірний друг —<br /> має справжній хист на влови!
П і в н и к<br /> Пильне око й гострий нюх!
Всі дуже зраділи, але Курочка сумно похитала головою і звернулась до Півника.
К у р о ч к а<br /> Ах, даремні сподівання!<br /> Ти забув, що пес Пірат<br /> в ліс пішов на полювання,<br /> завтра вернеться назад!
К а ч к а (в розпачі)<br /> А до завтра ми загинем!
Г у с а к<br /> Зійде місяць, і, як стій,<br /> вийде з схову зла тварина<br /> та й почне собі розбій!
І н д и к<br /> Треба зараз повідомить<br /> пса Пірата про біду!
К а ч к а<br /> Як? У лісі? Це ж нікому<br /> не під силу…
П і в н и к<br /> Я піду!<br /> У с і (вражені)<br /> Що-о?!
П і в н и к<br /> Я сам піду до лісу<br /> і знайду Пірата там.
К у р о ч к а<br /> Ти ж натрапиш там на лиса!
К а ч к а<br /> Попадешся злим вовкам!..
Г у с а к<br /> В лісі свійський птах, звичайно,<br /> небезпеку знайде скрізь.
П і в н и к (рішуче)<br /> Все ж таки я йду! Негайно!
К у р о ч к а (благає його)<br /> Півник! Любий! Схаменись!..
П і в н и к<br /> Треба йти!
Качка, Індик та Гусак здивовані й захоплені сміливістю Півника.
К а ч к а<br /> Який хоробрий!
І н д и к<br /> Мужній!
Г у с а к<br /> Сміливий без меж!
Курочка тяжко зітхнула й кінець кінцем наважилась.
К у р о ч к а<br /> Що ж, коли так треба… Добре!<br /> Я іду з тобою теж!
Усі зраділи, заплескали в долоні й почали допомагати Півникові й Курочці збиратися в дорогу: принесли їм рюкзаки, поклали в них різні потрібні речі — рушники, харчі тощо, подали мандрівницькі ціпки.<br /> І н д и к<br /> Хоч би швидше там у лісі<br /> з вами здибався Пірат…<br /> Поки ще не зійде місяць,<br /> треба ж вам прийти назад!
П і в н и к<br /> З цим не можна зволікати…<br /> Прощавайте! Ми йдемо!<br /> Ще до вечора Пірата<br /> ми сюди приведемо!
Півник і Курочка надягли на себе рюкзаки, взяли ціпки й пішли з двору в дальню дорогу до незнаного лісу… Всі провели їх за хвіртку й ще довго махали їм услід руками та хусточками.
Г у с а к<br /> Хай щастить в дорозі дальній<br /> вам, сміливцям!
У с і<br /> Хай щастить!!!
Коли вже не стало видно вдалині сміливих мандрівників, Гусак, Індик та Качка з Каченятами відійшли від хвіртки й мовчки спинилися серед двору.
І н д и к<br /> Що ж, ходімо до їдальні!<br /> Треба ж якось далі жить…
І вони всі рушили до їдальні — вона десь у глибині двору, за хатками. Коли нікого в дворі не залишилося, деякий час було зовсім тихо. Потім із пня виліз Т х і р. Позіхнув, потягнувся сонно.
Т х і р<br /> Поспати зовсім не дали!<br /> Не виспався та й край…<br /> Такий тут шарварок зняли,<br /> що просто хоч тікай!<br /> Зате почув я тут хвальбу,<br /> що є в них пес Пірат…<br /> Хоч він у лісі… й за добу<br /> не вернеться назад!<br /> Розжитись міг би я смачним<br /> і за єдину ніч,<br /> та зовсім не хотів би з ним<br /> зустрітись віч-на-віч!<br /> І якщо приведуть його<br /> зненацька ті птахи,<br /> то буде кепсько…
(Замислився, потім зраділо.)
Ого-ого!<br /> Даремні всі страхи!<br /> У мене ж в лісі є кума!<br /> Сказати б їй про них:<br /> вона спіймає жартома<br /> цих смільчаків дурних!<br /> Та тільки ж як сказати? Вдень<br /> на це нездатний я…
Раптом Тхір прислухався, виглянув за хвіртку.
Сорока?! Ну, постій лишень,<br /> викажчице моя!
Тхір сховався за пень. Увійшла С о р о к а, незадоволено оглядаючись навколо.
С о р о к а<br /> Всюди злагода і тиша,<br /> а для мене — це загин.<br /> Я ж чутками тільки й дишу,<br /> жить не можу без новин!<br /> Я не знаю — як же бути?<br /> Що робити — не збагну:<br /> де б почути, де б здобути<br /> хоч маленьку новину!..
(Взялася за свою поштарську торбу.)
Зазирнути б в цю торбинку,<br /> прочитати хоч листи,<br /> щоб знайти якусь новинку<br /> і по світу рознести!..
Кажучи це, вона витягла з торби кілька листів і тільки-но заходилася їх розпечатувати, як тишком-нишком до неї підкрався Т х і р і зненацька схопив її за хвіст!
Т х і р<br /> Ага, базікало! Це ти!<br /> А де мій гострий ніж?!<br /> С о р о к а (намагаючись вирватись)<br /> Ай-ай-ай! Пусти, пусти!<br /> Не ріж мене!.. Не їж!..
Т х і р<br /> Про мене нащо ти плела?!<br /> Тепер тобі капут!
С о р о к а<br /> Та звідки ж знати я могла,<br /> що ти й насправді тут?!
Т х і р<br /> Ну, добре! Я тебе пущу,<br /> базікало дурне!<br /> І навіть щедро заплачу,<br /> та слухайся мене!
С о р о к а<br /> Я буду слухатись!..
Т х і р<br /> Гляди ж!<br /> Зроби, як я звелю:<br /> у лісі треба чимскоріш<br /> знайти куму мою…
С о р о к а (зацікавлено)<br /> А де живе кума твоя?<br /> І хто вона така?
Т х і р<br /> Лисиця — ось її ім’я,<br /> живе біля струмка,<br /> ще там такий дубок стримить,<br /> а збоку — комиші.<br /> Отож лети до неї вмить,<br /> щодуху поспіши<br /> і передай — та не барись! —<br /> від імені Тхора,<br /> що Півник з Курочкою в ліс<br /> втекли з цього двора.<br /> Їх слід впіймати та зв’язать,<br /> замкнути під замок!..
С о р о к а (хвалькувато)<br /> Як треба щось переказать,<br /> звертайтесь до сорок!<br /> Що цю роботу я люблю —<br /> віддавна кожен зна.<br /> Лечу, лечу!.. Усе зроблю!..<br /> Цікава новина-а-а!!!
З таким веселим криком Сорока кинулась до хвіртки і хутко зникла. Тхір подивився їй услід, задоволено й зловтішно посміхнувся і почав гратися ножем, підтанцьовуючи.
Т х і р<br /> Я — хижий Тхір,<br /> зубатий звір,<br /> нікого не боюсь!<br /> Як не крути,<br /> як не верти,<br /> а я свого доб’юсь!<br /> Як день мине,<br /> я все смачне<br /> повитягаю з хат.<br /> Ніхто мене<br /> не прожене,<br /> не прийде пес Пірат!<br /> Залізу в пень,<br /> просплю весь день<br /> і місяця діждусь…<br /> На те я Тхір,<br /> зубатий звір,<br /> нікого не боюсь!
( З а в і с а )
ДІЯ ДРУГА
Картина перша
По обидва боки зеленої галявини в лісі примостилися одна проти одної дві хатки: Зайчикова хатка і Білоччина хатка. Галявину оточили високі дерева та густі чагарники, а тут, біля Білоччиної хатки, розрослися квіти, доріжки прочищені — видно, що дбайлива хазяєчка, любить, щоб усе було чепурно й чисто. Отож і цього дня вона, ця Б і л о ч к а, в білому фартушку поралася біля своєї хатки.
Б і л о ч к а<br /> Як тільки сонечко зійшло,<br /> я вийшла працювати,<br /> щоб чисто й чепурно було<br /> у хаті й біля хати.<br /> На смітник треба віднести<br /> лушпайки від горішків.<br /> Мітлою гарно підмести<br /> і ґанок, і доріжки.<br /> І потрусити килимок,<br /> щоб сходинки заслати,<br /> і посушити рушничок,<br /> що встигла я попрати.<br /> Тепер в коновку під кінець<br /> води набрати з бочки,<br /> щоб материнку і чебрець<br /> полити у садочку!
Приказуючи так, вона все це робила. Коли раптом на галявину прожогом вискочив З а й ч и к, кинувся до свої хатки і, зовсім знесилений, захеканий, упав на лавочку біля дверей. Сів і почав обмахуватися хусточкою.
Б і л о ч к а<br /> Що ти, Зайку? Схаменися!<br /> Чи страшне побачив десь?
З а й ч и к<br /> Ой, таке страшне у лісі:<br /> ходить там мисливський пес!..
Б і л о ч к а<br /> Ай-ай-ай, це й справді страшно!<br /> Не люблю і я собак.<br /> Тож не диво, бідолашний,<br /> що захекався ти так.<br /> Добре, хоч у себе вдома,<br /> у такій гущавині,<br /> тихо й мирно живемо ми —<br /> і мисливці не страшні!
З а й ч и к<br /> Ох, сусідко! Й тут не краще,<br /> я і вдома теж боюсь…
Б і л о ч к а<br /> І даремно!
З а й ч и к (злякано прислухається)<br /> Що це в хащі?!<br /> Чуєш? Чуєш?.. Хрусь та хрусь!..<br /> Хтось іде!
Б і л о ч к а<br /> Мерщій у житла!
Б і л о ч к а й З а й ч и к швидко поховалися в своїх хатках. На галявину вийшли П і в н и к та К у р о ч к а. К у р о ч к а дуже стомилася, Півник подає їй руку, допомагає вибратися з чагарників.
П і в н и к<br /> Ну, подружко, бадьорись!<br /> Бач, яка місцинка світла,<br /> ще й хатки стоять якісь…
К у р о ч к а<br /> Ой, болять у мене ніжки!<br /> Ми ж так довго йшли та йшли,<br /> все по хащах, без доріжки,<br /> а Пірата не знайшли!.. (Плаче.)
П і в н и к<br /> Ну не плач, не треба, прошу!<br /> Відпочинь!.. А я піду<br /> у хатинку цю хорошу<br /> і пораду там знайду.
П і в н и к підійшов до Зайчикової хатки і постукав у двері. З а й ч и к прочинив трохи двері й обережно визирнув.
З а й ч и к<br /> Хто це стука? Хто то, хто то<br /> не дає мені поспать?
П і в н и к<br /> Вибачаюсь за турботу!<br /> Я хотів лише спитать:<br /> ми шукаєм пса Пірата,<br /> ви не бачили його?
З а й ч и к<br /> Пса Пірата?! Геть від хати!<br /> Забирайтесь!.. Ще чого?!
Отак вигукнув З а й ч и к злякано й обурено і хряснув дверима перед самим носом Півника, ще й замкнувся зсередини. П і в н и к оторопів, здивовано знизав плечима і відійшов від дверей.
П і в н и к<br /> Ой, які ж сердиті звірі<br /> у хатинці тут живуть!<br /> Довговухі, зовсім сірі…<br /> Хоч би знати, як їх звуть?<br /> Що ж, у другій поспитаймо,<br /> може, тут нам пощастить?
К у р о ч к а<br /> Краще, Півничку, тікаймо!
Але П і в н и к все ж таки підійшов до дверей Білоччиної хатки і постукав.<br /> Визирнула Б і л о ч к а.
Б і л о ч к а<br /> Хто це, хто це стукотить?
П і в н и к<br /> Вибачайте громадянко,<br /> що постукали до вас…
К у р о ч к а<br /> Ми із дому вийшли зранку,<br /> ходим, бродимо весь час…
П і в н и к<br /> Може, саме вам відомо —<br /> де тут, в лісі, пес Пірат?
Б і л о ч к а (насторожено)<br /> Пес Пірат? То ваш знайомий?
П і в н и к<br /> Це наш вірний друг і брат!
Б і л о ч к а (глузливо)<br /> Он як?! Справді? Як приємно!<br /> Ну й цілуйтеся із ним!..
Б і л о ч к а хряснула дверима і замкнулася зсередини у своїй хатці. П і в н и к дуже здивувався і відійшов від хатки.
П і в н и к<br /> Тут усі такі нечемні!<br /> Підем далі.
К у р о ч к а (зітхає)<br /> Що ж, ходім.
П і в н и к і К у р о ч к а взяли свої рюкзаки й ціпки і пішли собі далі. Тільки вони зникли з очей, як зі своєї хатки вийшла Б і л о ч к а.
Б і л о ч к а<br /> Зайчику, виходь із дому!
З а й ч и к (боязко визирає)<br /> Їх немає вже?
Б і л о ч к а<br /> Нема!
З а й ч и к (виходячи з хатки)<br /> Хто ж такі це?
Б і л о ч к а<br /> Невідомо.<br /> Я дивуюся й сама…<br /> Це якісь собачі друзі<br /> забрели сюди чогось…<br /> Ще таких в усій окрузі<br /> зустрічать не довелось!
З а й ч и к<br /> Ну, та ми їх налякали,<br /> вже не з’являться!..
У цю хвилину на галявинку з лісу враз вискочила С о р о к а.
С о р о к а<br /> Привіт!
Б і л о ч к а<br /> А-а, Сорока!
З а й ч и к (насмішкувато)<br /> Прискакала?<br /> Як ся має білий світ?
С о р о к а (хвалькувато)<br /> От, всі кажуть про Сороку,<br /> що базікало пусте,<br /> лиш плітки плете щокроку,<br /> що не скаже — все не те!<br /> Хоч таку про мене славу<br /> розпустили з давніх пір,<br /> а мені важливу справу<br /> доручив сьогодні Тхір!
Б і л о ч к а<br /> Що ж таке?
С о р о к а<br /> Таємна звістка!<br /> Я вже з нею цілий день<br /> скрізь літаю… Розповісти?<br /> Ви ж нікому — нітелень!
Б і л о ч к а й З а й ч и к, зацікавлені, підійшли до Сороки, і вона їм стала пошепки щось розповідати.
Б і л о ч к а<br /> Що ти кажеш? До Лисиці<br /> передати від Тхора?
З а й ч и к<br /> Хто-хто-хто?
Б і л о ч к а<br /> Дві свійські птиці<br /> із пташиного двора?
С о р о к а (захопившись, далі вже каже вголос)<br /> Щоб Лисиця їх схопила<br /> і замкнула під замок!
Б і л о ч к а<br /> Як?! Невже ти це зробила?!
С о р о к а<br /> Ще не встигла… Дайте строк,<br /> зараз все зроблю! Негайно (Хоче бігти.)
Б і л о ч к а<br /> Слухай! Я тобі скажу…
С о р о к а<br /> Потім, потім!
Б і л о ч к а<br /> Почекай-но!
С о р о к а<br /> Зараз ніколи! Біжу!..
С о р о к а схопилася й побігла, не слухаючи Білочки. Вона зникла з очей. З а й ч и к з Білочкою тільки похитали здивовано головами, дивлячись їй услід.
Б і л о ч к а<br /> Як так можна?! До Лисиці<br /> Від Тхора носити вість?!<br /> Просто злочин!..
З а й ч и к (зітхає)<br /> Бідні птиці!<br /> Адже їх Лисиця з’їсть.
Б і л о ч к а замислилась на хвилинку і враз сплеснула руками.
Б і л о ч к а<br /> Слухай, Зайку! Мабуть, щойно<br /> це ж вони отут були!<br /> Розмовляли так пристойно,<br /> поспитались і пішли…
З а й ч и к<br /> Справді так!
Б і л о ч к а<br /> І ти їх, брате,<br /> надаремно налякав!
З а й ч и к<br /> Та шукали ж пса Пірата…
Б і л о ч к а<br /> Мало хто кого шукав!<br /> Значить, пес їм був потрібний.<br /> Через цей твій переляк<br /> ми поводилися хибно<br /> й неповажно!
З а й ч и к<br /> Справді так!..
Б і л о ч к а<br /> Ні про що не розпитались,<br /> зразу — в крик!.. Дверима — трах!..
З а й ч и к (зніяковіло)<br /> Так, негарно все це сталось!<br /> Дуже шкода бідолах,<br /> бо Лисиця ж та хитрюща<br /> зразу їх підстереже…
Б і л о ч к а<br /> Я того боюсь найдужче,<br /> що вони у неї вже!
Б і л о ч к а і З а й ч и к принишкли, схвильовані подією. Потім Б і л о ч к а рішуче поклала руку на плече Зайчикові.
От що, друже: цих мандрівців<br /> ми врятуємо самі!
З а й ч и к (злякано)<br /> До Лисиці йти? До вбивці?!<br /> При своєму ти умі?
Б і л о ч к а<br /> Ні! Ми знайдем пса Пірата,<br /> все йому розповімо,<br /> й до Лисиччиної хати<br /> ми його проведемо!
З а й ч и к<br /> Пса Пірата? Я не можу!<br /> Я боюсь!
Б і л о ч к а<br /> Зате ж Пірат<br /> цим нещасним допоможе,<br /> він же їхній друг і брат!
З а й ч и к<br /> Страшно!..
Б і л о ч к а<br /> Ми ж з тобою друзі,<br /> підем разом!
З а й ч и к<br /> Не піду,<br /> пса боюсь я…
Б і л о ч к а<br /> Боягузе!<br /> Ну й сиди! Сама знайду!
З а й ч и к<br /> А мене покинеш?
Б і л о ч к а<br /> Діло<br /> доведу я до кінця!<br /> З а й ч и к (вагаючись)<br /> Ну… якщо така ти сміла,<br /> я з тобою!
Б і л о ч к а<br /> Молодця!
Б і л о ч к а взяла його за руку, щоб разом бігти, але в останню хвилину З а й ч и к знову відступив.
З а й ч и к<br /> Ні, не можу!..
Б і л о ч к а<br /> Зайчик, любий!<br /> Хоч на мить свій страх забудь,<br /> бо Лисиця ж їх погубить!..
З а й ч и к<br /> Ну, ходімо! Будь-що-будь!..
Вони побралися за руки і вирушили в путь, співаючи.
Б і л о ч к а і З а й ч и к<br /> Скоріше, Зайчику, скоріш!<br /> Не можна гаять час!<br /> Лисиця візьме гострий ніж,<br /> птахів заріже враз!..<br /> Та ми безбоязно йдемо<br /> на поміч тим птахам<br /> і панувати не дамо<br /> зубатим хижакам!
( З а в і с а )
Картина друга
Б і л о ч к а і З а й ч и к прибігли на берег лісового озерця чи болітця. Берег весь зарослий очеретом, різними болотяними рослинами й квітками, а над ними низько похилилась велика стара верба з розложистими гілками.
Б і л о ч к а<br /> Ну, де ж той пес?
З а й ч и к<br /> Послухай, Білко,<br /> а може, він пішов на луг?
Б і л о ч к а<br /> Стривай, я заберусь на гілку<br /> і роздивлюсь згори навкруг.
Б і л о ч к а швидко збігла по похилому стовбуру верби нагору й стала пильно вдивлятися в далечінь.
З а й ч и к<br /> Ну що?
Б і л о ч к а<br /> Не можу помилиться…<br /> Он-он, де скошена трава…
З а й ч и к<br /> Що там ти бачиш?
Б і л о ч к а<br /> Край болітця<br /> мисливський пес відпочива!<br /> Його покличу я відразу!
З а й ч и к (злякано)<br /> А я?.. А я?.. Куди ж мені?..
Б і л о ч к а<br /> Іди сюди!
З а й ч и к спробував злізти на вербу, але не зміг — скотився вниз.
З а й ч и к<br /> Не вмію лазить!..
Б і л о ч к а<br /> Ну, то сховайсь в гущавині!<br /> (Гукає, приклавши руки до рота)<br /> Піра-ат! Піра-ат!..
З а й ч и к<br /> Ну що?
Б і л о ч к а<br /> Не чує!<br /> А в тебе що, язик присох?<br /> Допомагай!
З а й ч и к<br /> Та… та… тремчу я!
Б і л о ч к а<br /> Покинь тремтіти! Треба вдвох!
Б і л о ч к а й З а й ч и к (гукають щосили)<br /> Піра-ат!!! Піра-ат!!!..
Б і л о ч к а<br /> Почув!.. Прислухавсь!..<br /> Помчався!..
З а й ч и к мерщій сховався в кущах, потім визирнув з них.
З а й ч и к<br /> Білочко, поглянь,<br /> чи не стирчать у мене вуха?<br /> Мене не видно?
Б і л о ч к а<br /> Ах, відстань!<br /> Мовчи та диш!.. Ось він вже близько…<br /> Вже розсуває очерет…<br /> (Стиха.)<br /> І невтямки цьому Зайчиську,<br /> що зараз і мені — не мед!..
Тут, розсуваючи перед собою очерет, з нього вийшов пес П і р а т — у мисливському одязі, на боці — мисливська сумка.
П і р а т<br /> Ану, кому й чого тут треба?<br /> Хто звав мене? Ось я прийшов!
Б і л о ч к а (згори, схвильовано)<br /> Ми — Білка й Зайчик!.. Ми до тебе!
П і р а т<br /> А-а, Білочка! Здоров, здоров!<br /> А де ж це Зайчик?
Б і л о ч к а<br /> Він боїться!<br /> В кущі сховався…
П і р а т (сміється добродушно)<br /> Пес Пірат<br /> Полює тільки на Лисицю,<br /> а не на білок та зайчат!<br /> Виходь, Стрибайчику!
З а й ч и к вийшов з кущів, але залишився осторонь, на чималій відстані.
Та й Білці<br /> чи не спуститися б униз?
Б і л о ч к а<br /> Мені зручніше тут, на гілці!<br /> Я звикла так!..
П і р а т<br /> А я б не зліз<br /> на цю вербу, таку високу!<br /> Але — в чім справа?
З а й ч и к і Б і л о ч к а почали наввипередки розповідати йому все.
Б і л о ч к а<br /> В ліс прийшли<br /> дві свійські птиці!..
З а й ч и к<br /> Нам Сорока<br /> сказала, що вони втекли…
Б і л о ч к а<br /> І звістку понесла Лисиці,<br /> аби вона впіймала їх!
З а й ч и к<br /> Ми бачили: це — мирні птиці!..
Б і л о ч к а<br /> І, мабуть, з родичів твоїх!
П і р а т<br /> Ану, постій-но! Почекай-но!<br /> Не говоріть обоє враз!<br /> Які це птиці?
Б і л о ч к а<br /> Незвичайні!<br /> Таких ми бачим перший раз!
П і р а т (міркує)<br /> Та-ак! Зрозумів: дві свійські птиці<br /> з’явились до тутешніх місць.<br /> Про це донесено Лисиці.<br /> Вона впіймає їх і з’їсть…<br /> Та тільки, може, ще не встигла?
Б і л о ч к а (хвилюючись)<br /> Їм треба помогти в біді!
П і р а т<br /> Авжеж! Які ж вони на вигляд?
Б і л о ч к а<br /> Подружжя, мабуть… Молоді…<br /> Вона така біленька з себе<br /> і трохи меншенька на зріст,<br /> а в нього тут — червоний гребінь!<br /> А тут — великий гарний хвіст!
П і р а т<br /> А-а, мабуть, Курочка та Півник!<br /> Але ж… з такої далини<br /> прийшли до лісу?! Дуже дивно!<br /> Що за халепа?!
Б і л о ч к а<br /> Та вони<br /> тебе шукали!
П і р а т<br /> Он як! Нащо?
Б і л о ч к а й З а й ч и к<br /> Не знаєм…
П і р а т<br /> Та не в цьому річ…<br /> Знайти їх треба швидше в хащах,<br /> ще поки не настала ніч!<br /> А головне — ту силу вражу,<br /> Лисицю ту мені знайти б!<br /> Та тільки де?..
Б і л о ч к а<br /> А ми покажем!
З а й ч и к<br /> Поведемо в найглибший глиб<br /> оцього лісу…
Б і л о ч к а<br /> Там в хатинці<br /> живе Лисиця над струмком.
П і р а т<br /> Нарешті з нею наодинці<br /> я побалакаю ладком!<br /> Я ж цілий день, як в полі вітра,<br /> шукав, ганяв туди й сюди…<br /> Але Лисиця дуже хитра<br /> і геть заплутала сліди!<br /> Та швидше в путь! Біжім щодуху!
Б і л о ч к а стрибнула з дерева. П і р а т подав їй руку.
Куди нам?
Б і л о ч к а<br /> Впрост, крізь очерет!
П і р а т<br /> Давай-но лапку, довговухий!
З а й ч и к<br /> Ні, я помчуся наперед!
Зайчик відскочив і хутко побіг у вказаному Білочкою напрямку. П і р а т і Б і л о ч к а поспішають за ним услід.
П і р а т і Б і л о ч к а
Скоріше! В лисяче кубло<br /> ми швидко знайдем шлях,<br /> щоб більш розбою не було,<br /> не гинув мирний птах!<br /> На поміч друзям та братам<br /> ми сміливо йдемо<br /> і панувати хижакам<br /> нізащо не дамо!
( З а в і с а )
Картина третя<br /> В іншому місці того ж лісу, біля струмка під дубком, примостилася Лисиччина хатка. Л и с и ц я в розбійницькому одязі, в крислатому капелюсі з півнячим пером, з ножем біля пояса, вийшла з хатки і стала роздратовано походжати взад-вперед по двору.
Л и с и ц я<br /> Сорока щойно принесла<br /> мені від кума вість,<br /> що здобич бажана прийшла<br /> сама до наших місць:<br /> що Півник з Курочкою десь<br /> тут бродять… Так-то так,<br /> але сьогодні в лісі пес,<br /> що нас ловить мастак!<br /> І через те з свого двора<br /> боюсь я виткнуть ніс,<br /> хоча давно мені пора<br /> піймати тих гульвіс…
Раптом вона щось почула, прислухалась, вдивилася в лісову гущавину і дуже зраділа.
Хтось ніби йде?.. Вони!.. Ха-ха!<br /> Ну що ж, мені щастить!<br /> На те Лисичка не плоха,<br /> щоб Півня обдурить!
Лисиця швидко наділа поверх розбійницького одягу широкий білий фартушок, скинула капелюха і запнулася білосніжною хустинкою. Одразу набравши вигляду доброчесної господарки, вона оглянула себе в дзеркальце і, хитро підморгнувши, сховалася в хатці. Увійшли П і в н и к та К у р о ч к а.
П і в н и к<br /> Ну от, ти бідкалася марно,<br /> що ми зайшли в страшенну глуш, —<br /> а тут, бач, хатка дуже гарна!<br /> Постукаю!
К у р о ч к а<br /> Ой, ні! Не руш!..<br /> Бо, може, й тут сердиті звірі<br /> на нас нагримають, як ті…
П і в н и к<br /> Всього боятися без міри<br /> не можна у своїм житті!
К у р о ч к а знесилено сіла на краєчок ґанку, а П і в н и к рішуче зійшов на ґанок і постукав у двері. Двері одразу відчинилися, і з хатки вийшла Л и с и ц я, ласкава й привітна, з солоденькою усмішкою.
Л и с и ц я<br /> Ах, прошу, прошу, любі гості!<br /> Прийміть вітаннячко моє!<br /> Чому ж ти сіла на помості,<br /> коли у хаті місце є?<br /> Заходьте, відпочиньте трішки…<br /> Напевно, здалека йдете?<br /> У вас болять, я бачу, ніжки,<br /> а в мене є м’якенькі ліжка,<br /> смачне насіння та горішки —<br /> то й поїсте, і заснете…
К у р о ч к а зраділо схопилася з місця. З-за кущів, ніким не помічена, визирнула С о р о к а — і зникла.
К у р о ч к а<br /> Ах, ах, спасибі! Дуже рада<br /> у вас побути…
П і в н и к (спиняє її)<br /> Що це ти?!<br /> Ми лиш попросимо поради,<br /> бо треба швидше далі йти!
К у р о ч к а<br /> Я так стомилась! Хоч хвилинку<br /> спочити б!..
Л и с и ц я<br /> Я благаю вас!<br /> Невже ж не можна у хатинку<br /> зайти хоч на недовгий час?
П і в н и к<br /> Ні, дякуємо! Тільки слово<br /> від вас почуть я був би рад:<br /> чи десь у лісі випадково<br /> вам не стрічався пес Пірат?
Л и с и ц я<br /> Як? Пес Пірат? Та це ж мій родич!<br /> Його знайду я жартома!..<br /> А ви заходьте до господи,<br /> чого ж вам бігати дарма?<br /> Та не вагайтесь! Прошу, прошу,<br /> давайте ваші рюкзаки!..
(Забирає у Курочки рюкзак і допомагає їй зійти на сходи.)
Є в мене яблучка хороші,<br /> млинці й гарячі пиріжки…
К у р о ч к а<br /> Ах, ах, яка ж ви люба й мила!<br /> Ходім же, Півнику!
П і в н и к (вагаючись)<br /> Ну що ж…<br /> Звичайно, Курочка стомилась…<br /> Признаться, й я стомивсь також!<br /> Коли така вже ваша ласка<br /> самій знайти Пірата-пса…
К у р о ч к а (заходячи до хатки)<br /> Хатинка ваша — просто казка!<br /> Така затишність і краса!..
П і в н и к услід за К у р о ч к о ю зайшов до хати. Лисиця, хитро посміхнувшись і ласо облизнувшись, пішла за ними. В цей час з лісу вибіг захеканий З а й ч и к і зразу ж приховався за кущик, прислухаючись — що тут діється. З хати вийшла Л и с и ц я і спинилася на порозі.
Л и с и ц я<br /> До столу, Курочко, сідай-но!<br /> Влаштовуйсь, Півничку, і ти!<br /> Я вас покину, щоб негайно<br /> сюди Пірата привести…
Лисиця зачинила за собою двері, дістала великий замок і обережно, щоб не грюкнути, навісила його на двері й замкнула. Потім зловтішно посміхнулася і стала скидати з себе фартушок і хустинку.
Хай наїдаються дурні<br /> та виспляться як слід<br /> і будуть ситі та смачні<br /> на завтрашній обід!<br /> А зараз — скину фартушок<br /> і… на пташиний двір!<br /> Невже ж поїсть усіх качок<br /> отой жаднюга — Тхір?!<br /> Він хоче, щоб усе — йому…<br /> Та ні! — дурних нема!<br /> Нехай мене, свою куму,<br /> в компанію прийма!..<br /> Знайду я стежку потайну<br /> через байрак та бір<br /> і пса Пірата обмину<br /> та ще до ночі прослизну<br /> на той пташиний двір!..
Скинувши фартушок та хустинку, Лисиця напнула капелюха з півнячим пером, узяла торбу на плече, прислухалася — що там у хаті, і навшпиньках побігла з двору. Коли вона зникла, з-за кущів вискочив З а й ч и к.
З а й ч и к<br /> Ура, ура! Я все підслухав!<br /> Вона не встигла з’їсти їх!..<br /> Я так спішив, я біг щодуху,<br /> не чувши під собою ніг.<br /> Я й через річечку глибоку<br /> перемахнув одним стрибком!..<br /> Негарно, може, з мого боку,<br /> що я покинув Білку з псом?<br /> Та я боявся!.. Добре Білці:<br /> вона хоч зблизька, хоч здаля<br /> сидить собі вгорі на гілці<br /> і з псом, як з рівним, розмовля!<br /> Зате сюди прибіг я швидко<br /> і все підслухав! (Стукає у віконце)<br /> Друзі, гей!<br /> Чи ви поснули? Вас не видко!<br /> Та підійдіть же до дверей,<br /> прокиньтесь!
У віконце виглянула К у р о ч к а.
К у р о ч к а<br /> Півнику, послухай —<br /> нас кличуть з двору… Глянь лишень,<br /> це ж той сердитий довговухий,<br /> що нас прогнав сьогодні вдень!
У віконці з’явився П і в н и к.
П і в н и к (сухо)<br /> Ну що таке? Яка там справа?
З а й ч и к<br /> Вам треба звідсіля втекти!
П і в н и к<br /> Чому ж? Гостинна та ласкава<br /> хозяйка тут, не те, що ти!
З а й ч и к<br /> Ні, ні! Вона сердита, хижа!
К у р о ч к а<br /> Яка брехня!
П і в н и к (суворо)<br /> Це — наговір.<br /> Вона дала нам добру їжу<br /> й побігла…
З а й ч и к<br /> …на пташиний двір!
П і в н и к<br /> А от і ні! Вона побігла,<br /> щоб друга нашого знайти.<br /> Невже ж це я такий невіглас —<br /> повірю в те, що кажеш ти?!<br /> Я бачу, зовсім нас прогнати<br /> надумав ти із ваших місць…
З а й ч и к (у розпачі)<br /> Ах!.. Як тебе переконати,<br /> що вас Лисиця завтра з’їсть!
К у р о ч к а (злякано)<br /> Яка Лисиця?
П і в н и к<br /> Годі, годі!<br /> Лисиці тут не бачив я.
З а й ч и к<br /> А хто ж хазяйка в цій господі?!<br /> Лисиця — це ж її ім’я!
П і в н и к і К у р о ч к а<br /> Не може бути!!!
З а й ч и к<br /> Хитра, спритна,<br /> на всякі вигадки метка…
К у р о ч к а (плаче)<br /> Вона ж була така привітна!
З а й ч и к<br /> Ото ж то й є, вона така!<br /> П і в н и к (зніяковіло)<br /> Ще досі я лисиць у вічі<br /> не бачив… Отже, й не збагнув…
К у р о ч к а<br /> Але ж тікати треба швидше!<br /> П і в н и к (торкає двері зсередини)<br /> Ого! А хто ж це нас замкнув?!
З а й ч и к<br /> Нічого! Камінь можна взяти<br /> і збити…
Зайчик схопив камінець, заходився збивати замок, але нічого не виходить!
К у р о ч к а (з віконця)<br /> Лапки вже в крові!..
З а й ч и к<br /> Замок міцненький, що й казати!..
У цю мить прожогом прибігли Б і л о ч к а й П і р а т. Побачивши Півника та Курочку, вони радо сплеснули руками.
Б і л о ч к а<br /> Вони живі?!
П і в н и к і К у р о ч к а<br /> Живі!.. Живі!..
П і р а т (підходить до Зайчика)<br /> Давай свій камінь!<br /> (Одним ударом збиває замок.)<br /> Тільки й діла!..
Двері розчахнулися, з хатки вибігли П і в н и к та К у р о ч к а й кинулися обіймати П і р а т а. Він одбивається, сміючись.
Та годі вам!.. Обоє враз!..
К у р о ч к а<br /> Я так зраділа… так зраділа!.. (Плаче.)
П і р а т<br /> Чого ж ти плачеш? Все гаразд!
П і в н и к<br /> Ні, ще не все! Бо ми ж немарно<br /> тебе шукали: хижий звір<br /> заліз до нашої пташарні!..
З а й ч и к<br /> Лисиччин кум! Жаднюга Тхір!<br /> Вона туди ж побігла: хоче<br /> поїсти разом з ним качок…
П і р а т<br /> Біжімо швидше! Щоб до ночі<br /> обох впіймати на гачок!
П і в н и к<br /> Скоріше!
Б і л о ч к а<br /> День помалу гасне…
П і р а т<br /> За небом стежте: вірний знак —<br /> як тільки зійде місяць ясний,<br /> почне розбій нічний хижак!
Б і л о ч к а і З а й ч и к<br /> Ми з вами теж!
П і в н и к і К у р о ч к а<br /> Звичайно, з нами!<br /> У с і (беруться за руки)<br /> Довіку будемо дружить —<br /> і з будь-якими ворогами<br /> зумієм впоратися вмить!!!
( З а в і с а )
Дія третя
Вже сонце почало схилятися до заходу. Довгі тіні простяглися через двір пташарні. А досі ще нічого не чути було ні про пса Пірата, ні про Півника з Курочкою… Занепокоєні цим І н д и к та Г у с а к ходять туди й сюди по двору, поглядаючи на небо, на сонце. Зі своєї хатки визирнула К а ч к а, стримуючи своїх К а ч е н я т, які пориваються вийти.
К а ч к а<br /> Ну що?
Г у с а к<br /> Пірата все не видко!
І н д и к<br /> І Півня з Курочкою теж!
К а ч к а<br /> А час іде!.. І дуже швидко!
І н д и к<br /> А ти за дітьми краще стеж:<br /> щоб не виходили в цю пору,<br /> ти у хатині їх замкни!
К а ч к а<br /> Ах, ах! Які там в нас запори! —<br /> Відскочать зразу — лиш дмухни…
Г у с а к<br /> Здається, йдуть!
І н д и к (виглянувши за хвіртку)<br /> Ні, це Сорока!
У хвіртку швидко вбігла С о р о к а. Звичайно, знов чутки несе!
С о р о к а<br /> А от і ні! На власне око<br /> сама я бачила усе!..<br /> Це не якісь там небилиці,<br /> а правда: Півник, ваш співак,<br /> і Курочка — вже у Лисиці!
І н д и к і Г у с а к<br /> Як?! У Лисиці?
С о р о к а<br /> Так, так, так!<br /> Вони самі прийшли до неї,<br /> вона їх запросила в дім!..<br /> Вже не втечуть!.. Вона замкне їх!..<br /> Піду та іншим розповім,<br /> яка у мене новина є!
І н д и к<br /> Не новина, а справжнє зло!
Г у с а к<br /> А де Пірат?
С о р о к а<br /> А я не знаю!<br /> Його там зовсім не було…<br /> Ну, я біжу!..<br /> (Зникла за хвірткою.)
І н д и к<br /> Страшна подія!!!
Г у с а к<br /> Загроза збільшена стократ!
К а ч к а<br /> І вже тепер нема надії,<br /> що нас врятує пес Пірат!
І н д и к<br /> Що ж нам робити?
К а ч к а<br /> Ждати смерті!..
Г у с а к<br /> Ні, ні! Так легко не здамось!
І н д и к<br /> Нам треба думать, думать вперто —<br /> ачей надумаємо щось!
Усі замислились. Раптом Гусак підвів голову і запросив уваги.
Г у с а к<br /> О!.. Знаю!..
К а ч к а<br /> Що? Кажи скоріше!
Г у с а к<br /> А от що: візьмемо папір<br /> та пера і таке напишем,<br /> щоб налякався зразу Тхір!
І він пошепки розповів Індикові та Качці — що саме треба написати, щоб налякати Тхора.
К а ч к а<br /> Ах, ах! Блискуче! Просто диво!<br /> Чудова вигадка яка!..
І н д и к<br /> Недаром вченим та кмітливим<br /> усі вважають Гусака!..
Поки вони так висловлювали своє захоплення, Гусак швиденько збігав до своєї хатки й виніс звідти великий рулон міцного паперу і такий же великий каламар.
Г у с а к (розстеляє папір)<br /> На цьому аркуші паперу<br /> ми зробим напис…
І н д и к<br /> Тільки де ж<br /> нам взяти пера?<br /> Гусак висмикнув пера з власного крила.
Г у с а к<br /> Ось вам пера!
І н д и к<br /> Ану, за діло! (Всі почали писати.)
Г у с а к<br /> Люди теж<br /> таким пером у давні роки<br /> писали завжди…<br /> (Оглядаючи написане.) Молодці!<br /> Заходь-но, Качко, з того боку —<br /> постав знак оклику в кінці!
Гусак, Індик та Качка підіймають вгору аркуш паперу — на ньому чіткий напис: "Т У Т З Л І С О Б А К И !"
Г у с а к<br /> Держіть! Я миттю — за гвіздками!..<br /> (Біжить у хату.)
І н д и к<br /> А молоток?
К а ч к а<br /> Де молоток?
І н д и к<br /> Якщо нема, згодиться й камінь!
Гусак повернувся з гвіздками, всі взяли камінці й заходилися прибивати напис до тої хатки, що посередині.
К а ч к а<br /> Ой, ми побудимо діток!..
Та ось напис вже почеплено, всі відступили від нього на кілька кроків, щоб помилуватися зі своєї праці.
І н д и к (із сумнівом)<br /> Чи буде користь, чи не буде<br /> з цих грізних слів, таких страшних?
Г у с а к<br /> Але ж так завжди роблять люди —<br /> чому б не взяти приклад з них?
І н д и к<br /> Принаймні ми хоч це зуміли<br /> самі зробити до ладу.
К а ч к а (зітхає)<br /> Що ж, на добраніч, друзі милі!
Г у с а к<br /> Ще, може, й пронесе біду!..
Усі зайшли до своїх хаток і позамикали за собою двері. На подвір’ї стало тихо й темно, бо сонце вже сховалося за обрій. Раптом з-за дерев виглянув місяць і яскраво освітив пташиний двір. У ту ж хвилину з пня вийшов Т х і р і оглянувся на всі боки.
Т х і р<br /> Здається, все спокійно й тихо!<br /> Всі сплять — великі та малі…
Підійшов навшпиньках до хатки, прочитав напис і зневажливо посміхнувся.
Ха-ха! Написано для сміху,<br /> немовби тут собаки злі!<br /> Нехай собі цей напис висить,<br /> бо він мені не заважа…<br /> Пора! Зійшов нарешті місяць!<br /> Візьму відмичку та ножа…
Дістав з кишені відмичку, підійшов до дверей однієї з хаток і заходився відмикати двері. Але він не встиг це зробити — почув, що хтось іде.<br /> Прислухався і відстрибнув од дверей.
Прокляття!.. Грім і блискавиця!..<br /> От-от добрався б до їди,<br /> та хтось іде… (Заглянув за хвіртку.)<br /> Кума Лисиця<br /> чогось припленталась сюди!
Тхір сховався за пень. Увійшла Л и с и ц я, задоволено обдивилася навкруг.
Л и с и ц я<br /> От я й прийшла! Зробила коло<br /> і так заплутала сліди,<br /> що пес нізащо і ніколи<br /> по них не кинеться сюди.<br /> Нехай він десь мене шукає —<br /> хоч під землею й на землі…
Раптом побачила напис. Відскочила до хвіртки.
Ой лихо!.. Це мене лякає!..<br /> Виходить, тут собаки злі?<br /> А я й не знала!.. Що ж робити?<br /> І де мій кум?
Т х і р (виходячи з-за пня)<br /> Ха-ха-ха-ха!<br /> Боїшся ти собак сердитих? —<br /> Тікай-но далі від гріха!
Л и с и ц я<br /> А як же ти? Тікаймо вкупі!
Т х і р<br /> Та де ж собаки?! То брехня!<br /> Нема їх ні в одній халупі!<br /> Я добре чув із свого пня,<br /> як між собою розмовляли<br /> всі мешканці цього двора<br /> й бездарний напис цей чіпляли,<br /> щоб обдурить мене, Тхора!
Лисиця одразу заспокоїлась і підійшла до нього.
Л и с и ц я<br /> Ось воно що! Тоді — за діло!<br /> (Витягає з-за пояса ніж.)
Т х і р<br /> Яке ж то діло?
Л и с и ц я<br /> Тобто як?<br /> Я повечеряти б хотіла,<br /> якщо немає тут собак.
Т х і р (обурено)<br /> А Півень з Куркою?
Л и с и ц я<br /> У мене!<br /> Та то ж на завтра, про запас,<br /> бо на печене й на варене<br /> тут зараз вистачить для нас!
Т х і р<br /> Е ні, кумасю! І не пнися!<br /> Що в цім подвір’ї — все моє.<br /> Іди собі до свого лісу<br /> і їж оте, що вдома є.
Л и с и ц я<br /> Хіба ж отут твоя барлога?<br /> Цей двір не твій!
Т х і р<br /> До часу мій!
Л и с и ц я<br /> Так поділись!
Т х і р<br /> Не дам нічого!
Л и с и ц я<br /> А я сама візьму!..
Т х і р<br /> Не смій!!!
Лисиця кинулась до одної з хаток, але Тхір миттю наздогнав її і схопив за комір.
Л и с и ц я (б’є його торбою по голові)<br /> Ах, скупердяга! Ах, жаднюга!
Т х і р (видирає в неї торбу)<br /> Сама — зажера із зажер!
Л и с и ц я<br /> Про тебе знає вся округа!..
Т х і р<br /> Ось я провчу тебе тепер!!!
Розпочалася бійка! У розпалі бійки обидва впустили свої ножі, розгубили торбу, капелюха, відмичку… Раптом у двір вбігли П і р а т, П і в н и к та К у р о ч к а, Б і л о ч к а і З а й ч и к. Пірат кинувся до Тхора й Лисиці.
П і р а т<br /> Ага! Попалися обоє!<br /> Тепер шануйтесь!..
Пірат схопив Тхора за комір, той вирвався. Схопив Лисицю за хвіст — вона теж вирвалась, і обидва хижаки, охоплені жахом, заметушилися по двору, тікаючи від пса.
Л и с и ц я<br /> Ай-ай-ай!<br /> Кумасику, ставай до бою!!!<br /> (Сама тікає в найдальший кут.)
Т х і р<br /> Нема дурних!.. Сама ставай!..<br /> (Ховається за пень.)
Пірат кинувся ловити Тхора, Лисицю. Двері й вікна хаток відчинились. І н д и к і Г у с а к вискочили з хат, приєдналися до Півника і Курочки, які галасують, підбадьорюючи пса. Зайчик прожогом кидається вперед і швидко підіймає та забирає з собою розбійницькі ножі, що їх упустили хижаки. Качка злякано виглядає у віконце.
У с і<br /> Отак їх!.. Так!.. Скоріш, Пірате!<br /> Лови Лисицю! Бий Тхора!<br /> Хапай за хвіст!
Б і л о ч к а (кидаючи в хижаків шишки)<br /> Ось нате!.. Нате!..
У с і<br /> Геть хижаків!!!
Лисиця й Тхір кинулись до хвіртки й зникли в лісі. Пірат за ними!
У с і (в захопленні загукали, заплескали в долоні)<br /> Ура!!! Ура!!!
К а ч к а (визирає з дверей)<br /> Що? Перемога?!
П і в н и к<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> Радійте всі! Виходьте з хат!<br /> Від нас загрозу превелику<br /> прогнав наш сміливий Пірат!
К а ч к а з К а ч е н я т а м и вийшли з хатки. Всі дякують Півникові й Курочці, потискують їм руки.
Г у с а к<br /> Спасибі!
І н д и к<br /> Вдячні ми безмірно,<br /> що ви Пірата привели!
К у р о ч к а (вказуючи на Білочку й Зайчика)<br /> А це — знайомтесь — друзі вірні,<br /> що в лісі нам допомогли!<br /> Усі обернулися до Білочки й Зайчика.
Г у с а к<br /> Спасибі й вам!
І н д и к<br /> Ми раді дуже<br /> усім, хто хоче в мирі жить.
Б і л о ч к а<br /> А ми з птахами в лісі дружим<br /> і з вами будемо дружить!
Тут усі стали обіймати Білочку й Зайчика, потискувати їм руки. Каченята з веселим галасом застрибали навколо. Раптом у двір вбігла С о р о к а.
С о р о к а<br /> Що тут таке? Бенкет? Весілля?<br /> А я й не знала новину!<br /> Чому ж мене не запросили?
Б і л о ч к а (сплескує руками)<br /> Яке нахабство! Ну і ну!..
З а й ч и к<br /> Не вірте цій хвостатій птиці!<br /> Женіть її з свого двора!
Б і л о ч к а<br /> Оця Сорока до Лисиці<br /> носила звістки від Тхора!
Усі з обуренням оточують Сороку. Вона крутиться, вертиться, виправдовується.
С о р о к а<br /> Мене просили —<br /> я й носила!<br /> Що скажуть — те й перекажу…
К у р о ч к а<br /> Так ось яка ти,<br /> язиката!
С о р о к а<br /> Адже ж на пошті я служу…
Г у с а к<br /> Такий поштар нам не годиться,<br /> що носить звістки від тхорів,<br /> та ще й до кого? — до Лисиці!<br /> Ми знайдем інших поштарів!
І н д и к<br /> Безтямна ти навдивовижу!<br /> Хіба ж не знала ти ніяк,<br /> що Тхір — тварина люта, хижа<br /> і що Лисиця — теж хижак:
П і в н и к<br /> І ти погодилась охоче<br /> цим хижим нелюдам служить?!
К у р о ч к а<br /> А після цього з нами хочеш<br /> справляти свято і дружить?!.
С о р о к а (плаче)<br /> Я більш не буду!..
Г у с а к<br /> Як не кайся,<br /> але довір’я більш не жди!
П і в н и к<br /> І наперед не потикайся<br /> до цього двору!
У с і<br /> Геть іди!!!
Сороку вигнали з двору. Вона пішла з плачем геть, а всі обурено дивляться їй услід і ніяк не можуть заспокоїтись.
І н д и к<br /> До ворогів носила звістки!..
Г у с а к<br /> Безглуздя — найстрашніша з вад!
К а ч к а<br /> Яка противна крутихвістка!..
К у р о ч к а (глянувши за хвіртку, радо)<br /> А ось Пірат!
П і в н и к<br /> Біжить назад!!!
У двір вбігає П і р а т, розмахуючи лисячим хвостом. Усі кидаються до нього.
П і р а т<br /> Ну, все!.. Прогнав їх через нетрі<br /> на той бік річки, через міст,<br /> за кільканадцять кілометрів!<br /> Ще й одірвав Лисиці хвіст!<br /> Тепер ніколи вже довіку<br /> вони не сунуться сюди!
У с і<br /> Пірату слава!!!
П і в н и к<br /> Ку-ку-рі-ку!<br /> От ми й позбулися біди!<br /> Усі збираються в коло.
І н д и к<br /> Тепер постійно<br /> жить спокійно<br /> ми будем в нашому дворі.
К а ч к а<br /> І зможуть діти<br /> скрізь ходити<br /> аж до вечірньої зорі.
Б і л о ч к а і З а й ч и к<br /> А в лісі, в полі,<br /> в дружнім колі<br /> хороших лісових звірят<br /> всі будуть знати,<br /> як прогнати<br /> злих ворогів зумів Пірат!
Г у с а к<br /> Як славний Півник,<br /> наш мандрівник,<br /> щоб з лихом впоратись страшним,<br /> в путь невідому<br /> рушив з дому<br /> і вірна Курочка за ним!
П і р а т<br /> І як цей Зайчик –<br /> Побігайчик<br /> переборов свій давній страх,<br /> коли дізнався,<br /> що попався,<br /> в лисичу пастку мирний птах!
К у р о ч к а<br /> Хижак зубатий,<br /> ворог клятий<br /> вже не підступиться до нас!
У с і<br /> Бо нас багато!<br /> Брат за брата<br /> стояти будем повсякчас!
П і в н и к<br /> Вже не повірим<br /> хитрим звірам<br /> і в пастку не попадемо!
У с і<br /> А добрим звірам,<br /> друзям щирим<br /> з привітом руки подамо!
Усі побралися за руки й почали танок у веселому колі. Надходить світанок нового дня.
( З а в і с а )