Тихий, теплий літній ранок.<br />
Сонце встало. Вітер спить.<br />
Вийшла дівчина на річку,<br />
Сіла в човен і сидить.

Чарівка сама, як ранок,<br />
Задивилася на світ&hellip;<br />
Білий шус на синіх хвилях,<br />
На деревах — білий цвіт.

Любо жити на цім світі,<br />
Щастя любого ждучи&hellip;<br />
Ах, коли б лише згадати<br />
Сон, що снився уночі.

Дивний сон&hellip; Якісь палати,<br />
Лицар в зброї на коні&hellip;<br />
Ліс такий страшний, таємний&hellip;<br />
Поле&hellip; Море вдалині.

Далі хмари, грім, пожежа,<br />
Плач і стогін з-під землі.<br />
Лицар-велетень в кайданах,<br />
Кров на білому чолі.

І замислилась красуня&hellip;<br />
Згадка в серце їй вп'ялась&hellip;<br />
Нагло шелест&hellip; Обернулась:<br />
Перед нею — Ігор-князь.

На йому убрання просте,<br />
Без оздоби, без відзнак,<br />
Лук з залізними кінцями,<br />
Збоку страли, сагайдак.

Привітався з нею Ігор,<br />
Попросив перевезти&hellip;<br />
Загойдавсь на хвилях човен<br />
І поволі став плисти.

І очей не зводить Ігор:<br />
Що за дівчина-краса!<br />
Заговорить: думка — сонце;<br />
Очі — сині небеса.

Хто вона, чия і звідки,<br />
Князь докладно розпитав,<br />
А на другий день по неї<br />
І сватів своїх послав.

І за князя вийшла заміж<br />
Проста дівчина з села<br />
І до смерті вірним другом<br />
Князю Ігорю була.

***