Київ (Пам'яті Юрія Нарбута)
Київ (Пам'яті Юрія Нарбута)
<blockquote>Пам'яті Юрія Нарбута.</blockquote>
Це він підніс — відданний нгі загладу<br /> Вітрам азійським — золоте чоло,<br /> Щоб стерегти незбуджену Елладу<br /> Над вируванням пристрастей і злоб.
І від віків повзуть під стіни орди,<br /> Як ніч, як тьма, як чорна сарана...<br /> Навколо ж нарід, мирний і негордий,<br /> В масній землі нестямно порина.
І від віків столичний город — вдовий:<br /> І князь, і каган одійшли навік,<br /> Лишень живуть міцним життям будови,<br /> І голосний — їх кам'яний язик.
О, жаден гетьман з цих козацьких прерій<br /> Не переніс до тебе свій намет,<br /> Бо тут — віки, тут — блиск гучних імперій.<br /> Тут — летаргія несмертельних мет.
Ні, не тобі мандровані держави.<br /> Ти спиш і сниш один варязький сон,<br /> Що встане день, покличе голос ржавий<br /> І Третій Рим розірве свій полон.
Бо не в гіперборейських трясовинах<br /> А тут, де вічне море й древній степ<br /> Де гуркотить майбутнім Україна,<br /> Він із землі залізом нам зросте.
. . . Гудуть вітри крізь площі і дзвіниці,<br /> Тд нерушимих стін не захитать!<br /> А вколо — хлібороби міднолиці,<br /> Висока синь і золоті жита.
21.03.1930