Лемноський бог тебе скував<br />
Для Немезіди рук залізних,<br />
Кинджале месницький, підпоро вольних прав,<br />
Останній судіє усіх тиранів грізних.

Де Зевсів грім мовчить, де сплять мечі законів,<br />
Ти правий суд несеш і правий гнів,<br />
Таїшся ти в підніжжі тронів,<br />
У згортках дорогих шовків.

Мов кари меч, мов блискавка богів,<br />
Ти в диких оргіях жахаєш лиходія,—<br />
І він тремтить і полотніє<br />
Між святкових огнів.

Ти скрізь його найдеш: в наметі бойовім,<br />
На суші, на морях, за вірними замками,<br />
На ложі пристрасті, у храмі,<br />
В сім'ї і в натовпі людськім.

Під гордим Кесарем шумує Рубікон,<br />
Державний Рим упав, повалено закон,—<br />
Та блиснув ти в руках завзятця:<br />
І Кесар падає, і мармури колон<br />
Тирана кров'ю багряняться.

Син бунту дикого, ганьбований стократ,—<br />
Бенкетом тішачись кривавим,<br />
Над трупом вольності безглавим<br />
Устав потворний, лютий кат.

Він жертви рокував похмурому Аїду<br />
Во ім'я помсти, крові й зла,—<br />
Та вища воля принесла<br />
Тебе і діву Евменіду.

О Занде праведний! Життя своє скінчив<br />
На ешафоті ти страшному;<br />
Але безсмертний, чесний гнів<br />
У труні сховано німому.

В твоїй Германії щодень і кожну мить<br />
Ти кару злій віщуєш силі,—<br />
І на торжественній могилі<br />
Кинджал без напису горить.