Хліб і слово
Хліб і слово
У стінах храмів і колиб<br /> сіяв нам святково,<br /> як сонце, випечений хліб<br /> і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,<br /> як сонце незагасне1[1],<br /> і свій духмяний хліб ясний,<br /> і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,<br /> їм тихо дзвонить колос,<br /> і золотом сіяє сніп<br /> під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить<br /> бешкетнику-харцизі2[2]<br /> їх слово батьківське звучить,<br /> як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий<br /> з ядристих зерен літер:<br /> "Не кидай хліба, він-святий,<br /> не кидай слів на вітер!"
1[1] Незагасне — те, що не можна загасити.<br /> 2[2] Харциз — розбійник, грабіжник.