1

На другому поверсі,<br />
в сьомій квартирі,<br />
в будинку під номером<br />
тридцять чотири,<br />
на вулиці Мрій,<br />
що тяглась аж під небо,<br />
жив хлопець Сергій —<br />
третьокласник і ледар.

Найбільше на світі<br />
любив він поспати,<br />
тож кожного ранку<br />
і мама, і тато<br />
будили Сергія<br />
не менше години,<br />
бо зовсім на нього<br />
не діяв будильник.

До школи він завжди<br />
ішов неохоче.<br />
Сидів на уроках —<br />
злипалися очі.<br />
Зате,<br />
як останній дзвінок<br />
продзвенить,—<br />
наш ледар найпершим<br />
додому летить!<br />
Вбіга до квартири,<br />
ляга на дивані —<br />
і мріє,<br />
аж поки і ніч<br />
не настане!..

А мріяв Сергій,<br />
щоб у тижні<br />
всі дні<br />
зробилися геть як один,—<br />
вихідні!

2

От якось під вечір,<br />
в одну із неділь,<br />
зостався Сергій у квартирі<br />
один...

Поспав, попоїв,<br />
увімкнув телевізор<br />
і всівся дивитись його<br />
скільки влізе...<br />
Нарешті скінчилась<br />
недільна програма.<br />
Сергій неохоче<br />
підвівся з дивана<br />
і мовив:<br />
— Лягатиму краще<br />
у постіль!

Аж тут<br />
на екрані<br />
з'явилася постать!..<br />
— Зажди! —<br />
просичала.—<br />
Не треба лягати!..—<br />
І раптом<br />
стрибнула з екрана<br />
в кімнату!

Злякався Сергій —<br />
не промовить і слова...<br />
Нарешті спромігся спитати<br />
— А хто-о ви?..

— Я грізний чаклун,<br />
всемогутній фон Брукк,<br />
професор і доктор<br />
ледачих наук!<br />
Бажай, що завгодно,<br />
ледащо Сергію,—<br />
я можу здійснити<br />
усі твої мрії!

Почувши слова ці,<br />
Сергій аж затрясся,<br />
та вже не від жаху —<br />
від радості й щастя,<br />
і враз загорлав,<br />
наполохавши тишу:<br />
— Хай тільки неділі<br />
залишаться в тижні,<br />
щоб я відсьогодні<br />
ніколи-ніколи<br />
не мусив щоранку<br />
спішити до школи!

Фон Брукк усміхнувся:<br />
— Хай буде,<br />
як хочеш!..—<br />
І зник непомітно<br />
у темряві ночі...

3

Наступного ранку,<br />
О пів на десяту,<br />
прокинувся ледар<br />
у власній кімнаті,<br />
покліпав очима зі сну,<br />
позіхнув —<br />
і вмить пригадав<br />
про пригоду нічну!

Підскочив хутчіш,<br />
календар відшукав,<br />
поглянув у нього —<br />
і мало не впав:<br />
з листочка,<br />
де мусило йти<br />
п о н е д і л о к,<br />
до нього<br />
всміхнулося слово<br />
н е д і л я!..

Сергій,<br />
не повіривши<br />
власним очам,<br />
ще швидше<br />
гортать календарик<br />
почав.<br />
Гортав і гортав,<br />
а листки шелестіли:<br />
"Неділя, неділя, неділя..."<br />
Н е д і л я!..

— Урра-аа! —<br />
заволав<br />
третьокласник і ледар.—<br />
Так, значить, до школи<br />
ходити не треба!<br />
Так, значить, насправді<br />
у тижні<br />
всі дні<br />
віднині й довіку тепер —<br />
в и х і д н і!..

4

Тепер у Сергія —<br />
свободи удосталь:<br />
захочеш —<br />
і зранку влягайся<br />
у постіль,<br />
бо в школі уроків<br />
нема все одно!<br />
А може,—<br />
піти в зоопарк чи в кіно?.,

Підкинув наш ледар<br />
угору п'ятак —<br />
і випало:<br />
їхати у зоопарк!

Все б гарно!..<br />
Та тільки —<br />
трамваї не ходять,<br />
бо транспорт увесь —<br />
в и х і д н и й<br />
відсьогодні!

"Ач, мудрі які —<br />
спочивати б їм тільки!" —<br />
подумав Сергій —<br />
і поплентався пішки...

Нарешті<br />
дістався ледь-ледь<br />
до воріт —<br />
поглянув...<br />
Та що це?!<br />
Зачинено вхід!<br />
А поруч —<br />
об'ява висить на стіні:<br />
"Тепер в зоопарку всі дні —<br />
в и х і д н і!"

Від розпачу в ледаря<br />
зуб заболів,<br />
ще й так,<br />
що від болю<br />
гуде в голові!

Помчав до лікарні бідаха —<br />
та марно!<br />
Усі лікарі —<br />
в и хі д н і<br />
у лікарнях...

Вернувся додому<br />
наш ледар сумний.<br />
Вмикає скоріше<br />
екран рятівний,<br />
а там,<br />
на екрані —<br />
слова лиш одні:<br />
"У нас, в телестудії, всі —<br />
в и х і д н і!.."

5

І тут за хвилину<br />
збагнув третьокласник,<br />
що сталося в місті<br />
страшенне нещастя,<br />
бо всі —<br />
не працюють,<br />
бо всі —<br />
спочивають!..

Лікарні закрито,<br />
не ходять трамваї,<br />
і годі чекати<br />
від друзів листів —<br />
всі пошти<br />
зосталися без поштарів!<br />
Шофери і вчені,<br />
майстри і міністри —<br />
н і х т о<br />
не працює<br />
у нашому місті,<br />
бо всі —<br />
в и х і д н і,<br />
тож од ранку до ночі<br />
роби — що завгодно,<br />
гуляй — скільки хочеш!..

Так чом же ніхто<br />
не співа, не танцює?<br />
Так чом же навколо<br />
всі люди сумують?<br />
То звісно — чому!<br />
Бо без праці,<br />
без діла<br />
не може лишатися довго<br />
людина!

Бо лікар — не лікар,<br />
коли не лікує,<br />
бо кухар — не кухар,<br />
коли не готує,<br />
а льотчик — не льотчик,<br />
коли він без неба...<br />
Робота улюблена —<br />
кожному треба!..

6

І стало Сергію страшніше,<br />
ніж вчора!<br />
І вигукнув він:<br />
— У-у, негіднику чорний,<br />
лукавий професор,<br />
підступний фон Брукк!<br />
Ех, тільки б мені<br />
ти потрапив до рук!..

І ледь він устиг<br />
ці слова проказати —<br />
як постать фон Брукка<br />
з'явилась в кімнаті.

— Ти кликав?<br />
Так ось я! —<br />
сказав він Сергію.—<br />
Я змушений знову<br />
здійснить твою мрію!..

Сергія удруге<br />
не треба просити.<br />
Усе зрозумівши,<br />
він зойкнув щосили:

— Хай стане скоріше<br />
усе, як раніше:<br />
одна лиш неділя<br />
хай буде у тижні!..

І тільки<br />
останні слова<br />
відлунали,<br />
здригнулась підлога —<br />
і Брукка не стало...

7

І знову навколо усе —<br />
як раніше:<br />
всі дні,<br />
як і треба,<br />
у кожному тижні!

І знову<br />
по рейках спішать<br />
поїзди,<br />
і знову<br />
до друзів надходять<br />
листи,<br />
знов лікар —<br />
лікує,<br />
а кухар — готує,<br />
і майстер<br />
над справами зранку<br />
мудрує,<br />
спішать на роботу<br />
в трамваях<br />
міністри...<br />
Всі — знову щасливі<br />
у нашому місті!

Тепер і Сергія<br />
не взнати нікому:<br />
уже не тіка він<br />
зі школи додому,<br />
а разом із класом<br />
саджає дерева,<br />
збирає насіння<br />
чи брухт металевий,<br />
майструє шпаківні,<br />
щоб птаство зустріть...

А так,<br />
як раніше,—<br />
не думає жить,<br />
бо знає чудово,<br />
що радість і щастя<br />
приходять не ледарям,<br />
а роботящим!