Карташинський лиман... Карташинський лиман...
Карташинський лиман... Карташинський лиман...
* * *
Карташинський лиман... Карташинський лиман...<br /> Незастояне люстро свободи.<br /> Тільки де ж те обличчя, що личило нам,<br /> щоб дивитись на себе в ці води?!
Затули свої очі долонями сліз.<br /> Занімій, наче знаки наскельні.<br /> Ми, нащадки героїв, співців і гульвіс, —<br /> ми тепер такі безшабельні!
Ми, володарі степу й баских табунів,<br /> на місцях оцих заповітних<br /> для вцілілої сарни і двох кабанів<br /> спромоглися зробить заповідник.
Мені горло болить од печалі цих слів<br /> з не моїми горбами покори.<br /> Ти мілієш, лимане... Ти зовсім змілів...<br /> В баговинні глухнуть мотори.
Твою славу щури розтягли по світах,<br /> і немає у тебе Гомера.<br /> Лиш застогне вночі недострелений птах<br /> від заблуканих куль браконьєра.