
 <blockquote>Катрі Гриневичевій</blockquote>

Тут спізнені черешні. Дика рожа<br />
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.<br />
О, земле рідна, знову ти нова<br />
І я оттут як гість із Запорожжя.

Смереки, ялівець, густа трава.<br />
Та Прут шумить — його не затривожать<br />
Ні хащі, ні камінні бездорожжя,<br />
Ні людські тіні, ні земні слова.

Від полонини віє прохолода.<br />
Чим вище, тим трудніш безкрилий крок<br />
Людини. Та зате ж яка свобода<br />
В цих хвилях гір, в срібних нитках річок.

Ще трохи — й майже степовий, неспинний<br />
Ось в груди вдарить вітер з України.

20-30.08.1937