Камінний господар
Камінний господар
Драма<br /> Д І Я Ч І:<br /> Командор дон Гонзаго де Мендоза.<br /> Донна Анна.<br /> Дон Жуан*.<br /> Долорес.<br /> Сганарель — слуга дон Жуана.<br /> Дон Пабло де Альварес батько<br /> Донна Мерседес / і мати донни Анни.<br /> Донна Соль.<br /> Донна Консепсьйон — грандеса.<br /> Маріквіта — покоївка.<br /> Дуенья донни Анни.<br /> Гранди, грандеси, гості, слуги.
*Тут ужито французької, а не іспанської вимови імення "Жуан", бо так воно освячене віковою традицією у всесвітній літературі. З тої самої причини ужито італьянської форми слова "донна". (Прим. Лесі Українки).
І
Кладовище в Севільї. Пишні мавзолеї, білі постаті смутку, мармур між кипарисами, багато квітів тропічних, яскравих.<br /> Більше краси, ніж туги.<br /> Донна Анна і Долорес. Анна ясно вбрана, з квіткою в косах, вся в золотих сіточках та ланцюжках. Долорес в глибокій жалобі, стоїть на колінах коло одної могили, убраної свіжими вінками з живих квіток.
Д о л о р е с<br /> (устає і втирає хустинкою очі)<br /> Ходім, Аніто!<br /> А н н а<br /> (сідає на скамницю під кипарисом)<br /> Ні-бо ще, Долорес,<br /> тут гарно так.<br /> Д о л о р е с<br /> (сідає коло Анни)<br /> Невже тобі принадна<br /> могильна ся краса? Тобі, щасливій!<br /> А н н а<br /> Щасливій?..<br /> Д о л о р е с<br /> Ти ж без примусу ідеш<br /> за командора?<br /> А н н а<br /> Хто б мене примусив?<br /> Д о л о р е с<br /> Ти ж любиш нареченого свого?<br /> А н н а<br /> Хіба того не вартий дон Гонзаго?<br /> Д о л о р е с<br /> Я не кажу того. Але ти чудно<br /> відповідаєш, Анно, на питання.<br /> А н н а<br /> Бо се такі питання незвичайні.<br /> Д о л о р е с<br /> Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно,<br /> з тобою подруги щонайвірніші, —<br /> ти можеш все мені казать по правді.<br /> А н н а<br /> Спочатку ти мені подай сей приклад.<br /> Ти маєш таємниці. Я не маю.<br /> Д о л о р е с<br /> Я? Таємниці?<br /> А н н а<br /> (сміючись)<br /> Що? Хіба не маєш?<br /> Ні, не спускай очей! Дай я погляну!<br /> (Заглядає їй в очі і сміється).<br /> Д о л о р е с<br /> (із слізьми в голосі)<br /> Не муч мене, Аніто!<br /> А н н а<br /> Навіть сльози?<br /> Ой господи, се пассія правдива!
Долорес закриває обличчя руками.
Ну, вибач, годі!<br /> (Бере в руки срібний медальйон,<br /> що висить у Долорес на чорнім шнурочку на грудях).<br /> Що се в тебе тута,<br /> в сім медальйоні? Тут, либонь, портрети<br /> твоїх покійних батенька й матусі?<br /> (Розкриває медальйона раніше, ніж Долорес устигла<br /> спинити її руку).<br /> Хто він такий, сей прехороший лицар?<br /> Д о л о р е с<br /> Мій наречений.<br /> А н н а<br /> Я того й не знала,<br /> що ти заручена! Чому ж ніколи<br /> тебе не бачу з ним?<br /> Д о л о р е с<br /> І не побачиш.<br /> А н н а<br /> Чи він умер?<br /> Д о л о р е с<br /> Ні, він живий.<br /> А н н а<br /> Він зрадив?<br /> Д о л о р е с<br /> Мене не зрадив він нічим.<br /> А н н а<br /> (нетерпляче)<br /> Доволі<br /> тих загадок. Не хочеш — не кажи.<br /> Я лізти в душу силоміць не звикла.<br /> (Хоче встати, Долорес удержує її за руку).<br /> Д о л о р е с<br /> Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш,<br /> як тяжко зрушити великий камінь?<br /> (Кладе руку до серця).<br /> А в мене ж тут лежить такий важкий<br /> і так давно... він витіснив із серця<br /> всі жалі, всі бажання, крім одного...<br /> Ти думаєш, я плакала по мертвій<br /> своїй родині? Ні, моя Аніто,<br /> то камінь видавив із серця сльози...<br /> А н н а<br /> То ти давно заручена?<br /> Д о л о р е с<br /> Ще зроду.<br /> Нас матері тоді ще заручили,<br /> як я жила у маминій надії.<br /> А н н а<br /> Ох, як се нерозумно!<br /> Д о л о р е с<br /> Ні, Аніто.<br /> Либонь, се воля неба, щоб могла я<br /> його своїм по праву називати,<br /> хоч він мені і не належить.<br /> А н н а<br /> Хто він?<br /> Як чудно се, що я його не знаю.<br /> Д о л о р е с<br /> Він — дон Жуан.<br /> А н н а<br /> Який? Невже отой...<br /> Д о л о р е с<br /> Отой! Той самий! А який же другий<br /> із сотень тисячів усіх Жуанів<br /> так може просто зватись "дон Жуан",<br /> без прізвиська, без іншої прикмети?<br /> А н н а<br /> Тепер я розумію... Тільки як же?<br /> Його вже скільки літ нема в Севільї...<br /> Таж він баніт? *
* Баніт — вигнанець.
Д о л о р е с<br /> Я бачила його<br /> остатній раз, як ми були в Кадіксі,<br /> він жив тоді, ховаючись в печерах...<br /> жив контрабандою... а часом плавав<br /> з піратами... Тоді одна циганка<br /> покинула свій табір і за море<br /> з ним утекла, та там десь і пропала,<br /> а він вернувся і привіз в Кадікс<br /> якусь мориску*, що струїла брата<br /> для дон Жуана... Потім та мориска<br /> пішла в черниці.
* Мориски — мавританці, які, формально прийнявши християнство, потай сповідували іслам.
А н н а<br /> Се неначе казка.<br /> Д о л о р е с<br /> Однак се щира правда.<br /> А н н а<br /> А за віщо<br /> його банітувано? Щось я чула,<br /> та невиразно.<br /> Д о л о р е с<br /> Він, як ще був пажем,<br /> то за інфанту викликав на герець<br /> одного принца крові.<br /> А н н а<br /> Та інфанта<br /> його любила?<br /> Д о л о р е с<br /> Так говорять люди,<br /> а я не вірю.<br /> А н н а<br /> Чому?<br /> Д о л о р е с<br /> Якби любила,<br /> вона б для нього кинула Мадрід<br /> і королівський двір.<br /> А н н а<br /> Чи се ж так легко?<br /> Д о л о р е с<br /> Любові легкого шляху не треба,<br /> адже толедська рабинівна — віри<br /> зреклась для нього.<br /> А н н а<br /> Потім що?<br /> Д о л о р е с<br /> Втопилась.<br /> А н н а<br /> Ото, який страшний твій наречений!<br /> Ну, правда, смак у нього не найкращий;<br /> циганка, бусурменка і жидівка...<br /> Д о л о р е с<br /> Ти забуваєш про інфанту!<br /> А н н а<br /> Ну,<br /> з інфантою все невиразна справа!<br /> Д о л о р е с<br /> Він, у вигнання їдучи, підмовив<br /> щонайсвятішу абатису, внуку<br /> самого інквізитора.<br /> А н н а<br /> Невже?<br /> Д о л о р е с<br /> Ще потім абатиса та держала<br /> таверну для контрабандистів.<br /> А н н а<br /> (сміється)<br /> Справді,<br /> він не без дотепу, твій дон Жуан!..<br /> А ти неначе горда з того всього, —<br /> рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,<br /> що лицар твій здобув десь на турнірі.<br /> Д о л о р е с<br /> А заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!<br /> Чому я не циганка, щоб могла<br /> зректися волі вільної для нього?<br /> Чому я не жидівка? — я б стоптала<br /> під ноги віру, щоб йому служити!<br /> Корона — дар малий. Якби я мала<br /> родину, — я б її не ощадила...<br /> А н н а<br /> Долорес, бійся бога!<br /> Д ол о р е с<br /> Ох, Аніто,<br /> найбільше заздрю я тій абатисі!<br /> Вона душі рятунок віддала,<br /> вона зреклася раю!<br /> (Стискає руки Анні).<br /> Анно! Анно!<br /> Ти не збагнеш сих заздрощів ніколи!<br /> А н н а<br /> Я б їм не заздрила, тобою бувши,<br /> нещасним тим покидькам. Ах, прости,<br /> забула я, — він і тебе ж покинув!<br /> Д о л о р е с<br /> Мене не кидав він і не покине.<br /> А н н а<br /> Знов загадки! Та що се ти, Долорес?<br /> Д о л о р е с<br /> Ходила й я до нього в ту печеру,<br /> де він ховався...<br /> А н н а<br /> (з палкою цікавістю)<br /> Ну? і що ж? Кажи!<br /> Д о л о р е с<br /> Він був порубаний. Жону алькада<br /> він викрасти хотів. Але алькад<br /> її убив, а дон Жуана зранив...<br /> А н н а<br /> Та як же ти дісталася до нього?<br /> Д о л о р е с<br /> Тепер я вже й сама того не тямлю...<br /> То щось було, як гарячковий сон...<br /> Гляділа я його, носила воду<br /> опівночі, і рани обмивала,<br /> і гоїла, і вигоїла.<br /> А н н а<br /> Що ж?<br /> Осе і все?<br /> Д о л о р е с<br /> Осе і все. Він встав,<br /> а я пішла від нього знов додому.<br /> А н н а<br /> Такою ж, як була?<br /> Д о л о р е с<br /> Такою, Анно,<br /> як чиста гостя. І ти не думай,<br /> що я б йому далася на підмову.<br /> Ніколи в світі!<br /> А н н а<br /> Але ж ти кохаєш<br /> його шалено.<br /> Д о л о р е с<br /> Анно, то не шал!<br /> Кохання в мене в серці, наче кров<br /> у чаші таємній святого Граля.<br /> Я наречена, і ніхто не може<br /> мене сплямити, навіть дон Жуан.<br /> І він се знає.<br /> А н н а<br /> Як?<br /> Д о л о р е с<br /> Душею чує.<br /> І він до мене має почуття,<br /> але те почуття — то не кохання,<br /> воно не має назви... На прощання<br /> він зняв перстеника з руки моєї<br /> і мовив: "Поважана сеньйорито,<br /> як вам хто докорятиме за мене,<br /> скажіть, що я ваш вірний наречений,<br /> бо з іншою я вже не обміняюсь<br /> обручками — даю вам слово честі".<br /> А н н а<br /> Коли він се казав, — чи то ж не значить,<br /> що він одну тебе кохає справді?<br /> Д о л о р е с<br /> (сумно хитає головою)<br /> Словами серденька не одурити...<br /> Мене з коханим тільки мрія в'яже.<br /> Такими нареченими, як ми,<br /> пригідно бути в небі райським духам,<br /> а тут — яка пекельна з того мука!<br /> Тобі того не зрозуміти, Анно, —<br /> тобі збуваються всі сни, всі мрії...<br /> А н н а<br /> "Всі сни, всі мрії" — се вже ти занадто!<br /> Д о л о р е с<br /> Чому занадто? Що тобі бракує?<br /> Все маєш: вроду, молодість, кохання,<br /> багатство, хутко будеш мати й шану,<br /> належну командоровій дружині.<br /> А н н а<br /> (засміявшись, устає)<br /> Не бачу тільки, де тут сни і мрії.<br /> Д о л о р е с<br /> (з блідою усмішкою)<br /> Та їх для тебе мовби вже й не треба.<br /> Обидві панни походжають між пам'ятниками.<br /> А н н а<br /> Кому ж таки не треба мрій, Долорес?<br /> У мене є одна — дитяча — мрія...<br /> Либонь, вона повстала з тих казок,<br /> що баяла мені, малій, бабуся, —<br /> я так любила їх...<br /> Д о л о р е с<br /> Яка ж то мрія?<br /> А н н а<br /> Ет, так, химери!.. Мариться мені<br /> якась гора стрімка та неприступна,<br /> на тій горі міцний, суворий замок,<br /> немов гніздо орлине... В тому замку<br /> принцеса молода... ніхто не може<br /> до неї доступитися на кручу...<br /> Вбиваються і лицарі, і коні,<br /> на гору добуваючись, і кров<br /> червоними стрічками обвиває<br /> підгір'я...<br /> Д о л о р е с<br /> От яка жорстока мрія!<br /> А н н а<br /> У мріях все дозволено. А потім....<br /> Дол о р е с<br /> (переймає)<br /> ...Один щасливий лицар зліз на гору<br /> і доступив руки і серця панни.<br /> Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась,<br /> бо та принцеса — то, звичайно, ти,<br /> убиті лицарі — то ті панове,<br /> що сватались до тебе нещасливо,<br /> а той щасливий лицар — дон Гонзаго.<br /> А н н а<br /> (сміється)<br /> Ні, командор мій — то сама гора,<br /> а лицаря щасливого немає<br /> ніде на світі.<br /> Д о л о р е с<br /> Се, либонь, і краще,<br /> бо що ж ти можеш лицареві дати<br /> у надгороду?<br /> А н н а<br /> Шклянку лимонади<br /> для прохолоди!<br /> (Уриває. Іншим тоном).<br /> Глянь лишень, Долорес, —<br /> як блимає у сій гробниці світло,<br /> мов заслоняє хто і відслоняє...<br /> Ну що, як там хто є?<br /> Д о л о р е с<br /> То кажани<br /> навкруг лампади в'ються.<br /> А н н а<br /> Я загляну...<br /> (Заглядає крізь гратчасті двері у гробницю,<br /> сіпає Долорес за рукав і показує щось. Пошепки).<br /> Дивись — там злодій! Я кликну сторожу.<br /> (Кидається бігти).
В ту хвилину одчиняються двері.<br /> Долорес скрикує і мліє.
Д о н Ж у а н<br /> (вийшовши з гробниці, до Анни)<br /> Прошу вас, сеньйорито, не втікайте<br /> і не лякайтесь. Я зовсім не злодій.<br /> Анна вертається і нахиляється до Долорес.<br /> Д о л о р е с<br /> (очутившись, стиснула Анні руку)<br /> Він, Анно, він!.. Чи я збожеволіла?<br /> А н н а<br /> Ви — дон Жуан?<br /> Д о н Ж у а н<br /> (уклоняючись)<br /> До вашої послуги.<br /> Д о л о р е с<br /> Як ви могли сюди прибути?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Кінно,<br /> а потім пішки.<br /> Д о л о р е с<br /> Боже, він жартує!<br /> Ви ж головою важите своєю!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я комплімент оцей уперше чую,<br /> що важу я не серцем, завжди повним,<br /> а головою — в ній же, сеньйорито,<br /> хоч, правда, є думки, та тільки легкі.<br /> А н н а<br /> А що важкого єсть у вашім серці?<br /> Д о н Ж у а н<br /> О сеньйорито, сеє може знати<br /> лиш та, що візьме теє серце в ручку.<br /> А н н а<br /> То ваше серце важене не раз.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Гадаєте?<br /> Д о л о р е с<br /> Ховайтесь! Як хто прийде,<br /> то ви пропали!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як уже тепер,<br /> з очей прекрасних погляди прийнявши,<br /> ще не пропав, то де ж моя погибель?<br /> Анна усміхається, Долорес спускає чорний серпанок<br /> собі на обличчя і одвертається.<br /> А н н а<br /> (махає на нього рукою)<br /> Ідіть уже назад в свою домівку!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Се тільки рученька жіноча може<br /> так легко посилати у могилу.<br /> Д о л о р е с<br /> (знов обертається до дон Жуана)<br /> Невже ви мешкаєте в сьому склепі?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як вам сказати? Я тут мав прожити<br /> сей день і ніч — мені не треба більше, —<br /> та в сім дворі штивніша етикета,<br /> ніж при дворі кастільськім, отже й там я<br /> нездатен був додержать церемоній,<br /> то де вже тут!<br /> А н н а<br /> Куди ж ви подастеся?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я й сам іще не знаю.<br /> Д о л о р е с<br /> Дон Жуане,<br /> тут є тайник під церквою, сховайтесь.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Навряд чи веселіше там, ніж тут.<br /> Д о л о р е с<br /> Ви дбаєте все про веселість!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Чом же<br /> про те не дбати?<br /> А н н а<br /> Отже якби хто<br /> на маскараду кликав вас — пішли б ви?<br /> Д о н Ж у а н<br /> З охотою пішов би.<br /> А н н а<br /> То прошу вас.<br /> Сей вечір в нашім домі бал масковий,<br /> у мого батька Пабло де Альварес,<br /> остатній бал перед моїм весіллям.<br /> Всі будуть замасковані, крім старших,<br /> мене і нареченого мого.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (до Долорес)<br /> Ви будете на балі, сеньйорито?<br /> Д о л о р е с<br /> Ви бачите, сеньйоре, — я в жалобі.<br /> (Відходить набік).<br /> Д о н Ж у а н<br /> (до Анни)<br /> А я жалоби не ношу ніколи<br /> і з дякою запросини приймаю.<br /> (Вклоняється).<br /> А н н а<br /> Який костюм ваш буде?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ще не знаю.<br /> А н н а<br /> Се шкода. Я б хотіла вас пізнати.<br /> Д о н Ж у а н<br /> По голосу пізнаєте.<br /> А н н а<br /> Ви певні,<br /> що я ваш голос так запам'ятаю?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Так от пізнаєте по сьому персні.<br /> (Показує персня на своєму мізинці).<br /> А н н а<br /> Ви завжди носите його?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Так, завжди.<br /> А н н а<br /> Ви дуже вірний.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Так, я дуже вірний.<br /> Д о л о р е с<br /> (виходячи з бічної стежки)<br /> Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.<br /> Дон Жуан ховається в гробницю.<br /> Анна йде назустріч командорові.<br /> К о м а н д о р<br /> (повагом наближається. Він не дуже молодий,<br /> поважний і здержаний, з великою гідністю носить<br /> свій білий командорський плащ)<br /> Ви тут самі? А де ж дуеньї ваші?<br /> А н н а<br /> Вони зайшли до церкви, бо Долорес<br /> очей не любить зайвих, як буває<br /> на гробі рідних.<br /> К о м а н д о р<br /> (поважно кивнувши головою до Долорес)<br /> Я се розумію.<br /> (До Анни).<br /> А я прийшов до вашої господи,<br /> хотів спитати вас, в яке убрання<br /> ви маєте вдягтись для сього балу.<br /> А н н а<br /> У біле. А навіщо вам се знати?<br /> К о м а н д о р<br /> Дрібниця. Так, маленьке міркування.<br /> А н н а<br /> Мене пізнаєте у кожній сукні,<br /> бо маски я не наложу.<br /> К о м а н д о р<br /> Се добре.<br /> Мені було б неначе не до мислі,<br /> щоб ви наділи маску.<br /> А н н а<br /> А чому ж ви<br /> про се не мовили ні слова досі?<br /> Ко м а н д о р<br /> Я волі вашої не хтів стісняти.<br /> Д о л о р е с<br /> Се чудно слухати, як наречений<br /> боїться положить найменший примус<br /> на ту, що хутко сам же він прив'яже<br /> ще не такими путами до себе.<br /> К о м а н д о р<br /> Не я її зв'яжу, а бог і право.<br /> Не буду я вільніший, ніж вона.<br /> Д о л о р е с<br /> Чоловіки не часто так говорять,<br /> а хоч говорять — хто з їх слово держить?<br /> К о м а н д о р<br /> Тепер я не дивую, сеньйорито,<br /> що ви не хтіли досі вийти заміж, —<br /> без певності не варто брати шлюбу.<br /> А н н а<br /> Чи всі ж ту певність мають?<br /> К о м а н д о р<br /> Донно Анно,<br /> коли б я знав, що ви мене не певні,<br /> або не певен був себе чи вас,<br /> я б зараз повернув вам ваше слово,<br /> поки не пізно. Бо як буде дано<br /> велику присягу...<br /> А н н а<br /> Ох, се аж страшно!<br /> К о м а н д о р<br /> То не любов, що присяги боїться.<br /> Вам справді страшно?<br /> А н н а<br /> Ні, се я жартую.<br /> (До Долорес).<br /> Ну, я ж тобі казала — він гора!<br /> К о м а н д о р<br /> Знов жарт якийсь? Веселі ви сьогодні.<br /> А н н а<br /> Чому ж мені веселою не бути,<br /> коли я можу так на вас впевнятись,<br /> як на камінну гору! Адже правда?<br /> К о м а н д о р<br /> (подає Анні руку, щоб вести її. Анна приймає)<br /> Так, донно Анно. Я вам докажу,<br /> що ви не помиляєтесь.<br /> Ідуть. Долорес трохи позаду їх.<br /> А н н а<br /> (несподівано голосно до Долорес)<br /> А знаєш,<br /> мені він здався кращим на портреті,<br /> ніж так.<br /> Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.<br /> К о м а н д о р<br /> Хто?<br /> А н н а<br /> Наречений Долоріти.<br /> К о м а н д о р<br /> Хто ж він такий?<br /> А н н а<br /> Се поки що секрет.<br /> Та він сьогодні буде в нас на балі.<br /> Виходять всі троє.<br /> С г а н а р е л ь<br /> (слуга дон Жуана. Увіходить, оглядаючись,<br /> наближається до гробниці)<br /> А вийдіть, пане!<br /> Д о н Ж у а н<br /> (виходить)<br /> Як? То ти вже тута?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Привіт від донни Соль. Вона не хоче,<br /> щоб ви до неї йшли, — боїться слави,<br /> дуенья в неї зла. Вона воліє,<br /> урвавшися як-небудь на часинку,<br /> прийти сюди сама.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Уже? Так хутко?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Вам наче недогода?<br /> Д о н Ж у а н<br /> (не слухає)<br /> Роздобудь<br /> мені який костюм для маскаради,<br /> але порядний.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Звідки ж ви дізнались,<br /> що донна Соль на маскараді буде<br /> у молодої командора? Значить,<br /> ви хочете її зустріти там<br /> і взять сюди?<br /> Д о н Ж у а н<br /> (захоплений іншою думкою)<br /> Кого?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Та донну Соль!<br /> Кого ж іще? Хіба ми не для неї<br /> пригналися в Севілью?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я не знаю.<br /> Побачимо.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Ану ж ви розминетесь,<br /> то що я буду тут робити з нею?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Нічого. Ти собі в таверну підеш,<br /> вона ж до чоловіка.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Ей, мій пане!<br /> Я доказав би кращого лицарства,<br /> якби-то я був пан, а ви — слуга.<br /> Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.
II
Осередній дворик (раtіо) в оселі сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврітанський лад, засаджений квітками, кущами і невисокими деревами, оточений будовами з галереєю під аркадами, що поширена посередині виступом рундука і ложею (великою нішею); покрівля галереї рівна, з балюстрадою, як орієнтальний дах, і поширена в середній частині тим самим способом, що і галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи: широкі і низькі — наділ, високі й вузенькі — нагору. Дім і галерея ясно освітлені. В дворику світла нема. На передньому плані дворика — альтанка, обплетена виноградом.<br /> Дон Пабло і донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорі по галереї походжає скілька гостей — ще небагато, — з ними донна Анна.<br /> К о м а н д о р<br /> Дозволите мені сюди просити<br /> прекрасну донну Анну на хвилинку?<br /> Д о н н а М е р с е д е с<br /> Аніто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!<br /> А н н а<br /> (перехиляється через балюстраду і заглядає вниз)<br /> А вам сюди не ласка завітати?<br /> Ах, правда, не горі нагору йти!<br /> (Збігає, сміючись, прудко вділ).<br /> Д о н н а М е р с е д е с<br /> Ти, Анно, надто голосно смієшся.<br /> Д о н П а б л о<br /> І жарти сі мені не до сподоби.<br /> Ти мусиш пам'ятати...<br /> К о м а н д о р<br /> Не сваріте<br /> моєї нареченої за теє,<br /> що близький шлюб її не засмутив.<br /> Я звик до жартів донни Анни.<br /> Д о н н а М е р с е д е с<br /> Пабло,<br /> нам слід піти нагору гості бавить.<br /> К о м а н д о р<br /> Прошу лишитись трошки. В нас в Кастільї<br /> не звичай нареченим бути вдвох.<br /> Та я не забарю вас. Донно Анно,<br /> прошу прийняти сю малу ознаку<br /> великої пошани і любові.<br /> (Виймає з-під плаща коштовний перловий убір для голови і склоняється перед Анною).<br /> Д о н н а М е р с е д е с<br /> Що за чудові перли!<br /> Д о н П а б л о<br /> Командоре,<br /> чи не занадто дорогий дарунок?<br /> К о м а н д о р<br /> Для донни Анни?!<br /> А н н а<br /> От ви задля чого<br /> мене питали вранці про убрання!<br /> К о м а н д о р<br /> Боюсь, я, може, не зумів добрати...<br /> Але я думав, що як біле вбрання,<br /> то білі перли саме...<br /> А н н а<br /> Дон Гонзаго,<br /> ви хочете зовсім не мати вад,<br /> а се вже й не гаразд, — се пригнітає.<br /> Д о н н а М е р с е д е с<br /> (нишком, сіпнувши Анну)<br /> Аніто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!<br /> Анна мовчки вклоняється командорові глибоким церемоніальним поклоном.<br /> К о м а н д о р<br /> (здіймає убір над її головою)<br /> Дозвольте, щоб я сам поклав сі перли<br /> на гордовиту сю голівку, вперше<br /> похилену передо мною низько.<br /> А н н а<br /> (раптом випростується)<br /> Хіба інакше ви б не досягли?<br /> К о м а н д о р<br /> (наложивши на неї убір)<br /> Як бачите, досяг.
Дворик сповняється юрбою маскованих і немаскованих, розмаїто убраних гостей, — одні зійшли з горішньої галереї, а другі увійшли з надвірньої брами. Межи тими, що надійшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому доміно, обличчя їй щільно закрите маскою.
Г о л о с и в ю р б і г о с т е й<br /> (що зійшли з галереї)<br /> Де наш господар?<br /> Де господині?<br /> Д о н П а б л о<br /> Ось ми, любі гості.<br /> Д о н н а М е р с е д е с<br /> (до новоприбулих)<br /> Таке рясне блискуче гроно гостей<br /> красить наш дім.<br /> П і д с т а р к у в а т а г о с т я<br /> (з новоприбулих до другої, давнішої, нишком)<br /> Либонь, вже зрахувала<br /> і скільки нас, і скільки ми коштуєм!..<br /> Г о с т я д р у г а<br /> (так само до попередньої)<br /> О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра,<br /> лиш на гостинність повільніша трохи...<br /> Г о с т я-п а н н о ч к а<br /> (до Анни, вітаючись)<br /> Аніто, як же ти препишно вбрана!<br /> (Тихше).<br /> А тільки в білому ти забліда.<br /> А н н а<br /> О, се нічого, се тепера мода.<br /> (Ще тихше).<br /> Як хочеш, я білил тобі позичу,<br /> бо в тебе навіть і чоло червоне.<br /> П а н н о ч к а<br /> Не треба, дякую.<br /> (Одвертається, відступивши, і поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).<br /> М о л о д а п а н і<br /> (нишком до другої, показуючи очима на Анну)<br /> Який убір!<br /> Д р у г а м о л о д а п а н і<br /> (іронічно)<br /> Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!..<br /> С т а р и й г і с т ь<br /> (до дона Пабло)<br /> А що, дон Пабло? вже тепер нарешті<br /> покличе вас король до свого двору, —<br /> такого зятя тесть...<br /> Д о н П а б л о<br /> Його величність<br /> не по зятях, а по заслузі цінить.<br /> С т а р и й г і с т ь<br /> На жаль, оцінки часом довго ждати.<br /> Д о н П а б л о<br /> Чи довго, ви сами зазнали ліпше.<br /> (Повертається до іншого).<br /> Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господині, командор і гості йдуть у дім долішнім входом. Маска "Чорне доміно" лишається в дворику, незамітно відступивши в тінь від кущів. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горішньому рундуці.<br /> Слуги розносять лимонаду та інші холодощі.
Д о н Ж у а н<br /> (замаскований, у маврітанському костюмі, з гітарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука і, по короткій прелюдії, співає)<br /> У моїй країні рідній<br /> єсть одна гора з кришталю,<br /> на горі тій, на шпилечку,<br /> сяє замок з діамантів.<br /> Лихо моє, Анно!<br /> І росте посеред замку<br /> квітка, в пуп'янку закрита,<br /> на пелюсточках у неї<br /> не роса, а тверді перли.<br /> Лихо моє, Анно!<br /> І на гору кришталеву<br /> ні стежок нема, ні сходів,<br /> в діамантовому замку<br /> ані брами, ані вікон.<br /> Лихо моє, Анно!<br /> Та комусь не треба стежки,<br /> ані сходів, ані брами,<br /> з неба він злетить до квітки,<br /> бо кохання має крила.<br /> Щастя моє, Анно!<br /> Під час співу "Чорне доміно" трохи виступає з кущів<br /> і прислухається, під кінець ховається.<br /> К о м а н д о р<br /> (виходить на горішній рундук під кінець співу)<br /> Які се тута співи, донно Анно?<br /> А н н а<br /> Які? Не знаю, певне, маврітанські.<br /> К о м а н д о р<br /> Я не про те питаю.<br /> А н н а<br /> А про що ж?<br /> (Не ждучи відповіді, бере у слуги шклянку лимонади<br /> і спускається до дон Жуана).<br /> А н н а<br /> (до дон Жуана, подаючи лимонаду)<br /> Бажаєте прохолодитись, може?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Спасибі, не вживаю холодощів.<br /> Анна кидає шклянку в кущі.<br /> К о м а н д о р<br /> (надходить слідом за Анною)<br /> Вам до сподоби пісня, донно Анно?<br /> А н н а<br /> А вам?<br /> К о м а н д о р<br /> Мені зовсім не до сподоби.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.<br /> Я думав, що зарученим то саме<br /> і слід почути пісню про кохання.<br /> К о м а н д о р<br /> В тій вашій пісні приспів недоречний.<br /> Д о н Ж у а н<br /> На жаль, його не міг я проминути, —<br /> так вимагає маврітанський стиль.<br /> А н н а<br /> Ви до костюма добирали пісню?
З брами увіходить гурт молодіжі, паничів; побачивши Анну, молодіж оточує її.
Г о л о с и з г у р т у<br /> О донно Анно! донно Анно, просим,<br /> з'явіть нам ласку! Се ж остатній вечір<br /> дівочої незв'язаної волі!<br /> А н н а<br /> Мої панове, в чім бажання ваше?<br /> О д и н л и ц а р<br /> Ми просимо, щоб ви сами вказали,<br /> Хто має вам служить в которім танці.<br /> А н н а<br /> Щоб я сама просила?..<br /> Д р у г и й л и ц а р<br /> Не просити,<br /> наказувати маєте! Ми будем<br /> рабами вашими в сей вечір!<br /> А н н а<br /> Добре,<br /> що хоч не довше, бо вже я не знаю,<br /> що б вам на те сказали ваші дами.<br /> Чи, може, вас від їх рятують маски?<br /> Т р е т і й л и ц а р<br /> (скидаючи маску)<br /> Всі зорі бліднуть перед сонцем!<br /> А н н а<br /> Дійсно,<br /> сей комплімент не потребує маски,<br /> бо він доволі вже поважний віком.<br /> Лицар знов надіває маску і відступає в гурт.<br /> А н н а<br /> (до молодіжі)<br /> Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.<br /> Всі стають в ряд, і дон Жуан між ними.<br /> К о м а н д о р<br /> (тихо до Анни)<br /> Чи се такий в Севільї звичай?<br /> А н н а<br /> Так.<br /> К о м а н д о р<br /> Чи й я повинен стати?<br /> А н н а<br /> Ні.<br /> Командор відходить.<br /> Панове,<br /> ви вже готові?<br /> (До дон Жуана).<br /> Як же ви, поклонче<br /> змінливої планети, стали в ряд?<br /> Хіба вам звичай дозволяє танці?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Для надзвичайної зламаю звичай.<br /> А н н а<br /> За се я вам даю танець найперший.
Дон Жуан вклоняється по-східному: прикладає правицю до серця, до уст і до чола, потім закладає руки навхрест на грудях і схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мізинці.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Один?<br /> А н н а<br /> Один. Вам другого не буде.<br /> (До молодіжі).<br /> Я вас, панове, позначу рукою,<br /> хай всяк свою чергу запам'ятає.<br /> (Швидко вказує рукою на кождого панича по черзі, один панич зостається непозначеним).<br /> П а н и ч<br /> А я ж? А я? Мені ж яка черга?<br /> О д и н з г у р т у<br /> Остатня, очевидно.<br /> Сміх. Панич стоїть збентежений.<br /> А н н а<br /> (до панича)<br /> Мій сеньйоре,<br /> я мусульманину дала найпершу,<br /> бо він остатнім буде в царстві божім,<br /> ви ж, я в тім певна, добрий католик,<br /> і вам не страшно буть остатнім тута.<br /> П а н и ч<br /> Се в перший раз, що я б хотів буть мавром!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Е, не в чергу попав ваш комплімент, —<br /> либонь, судився вам душі рятунок!<br /> А н н а<br /> (плеще в долоні)<br /> Мої піддані! годі! Час до танцю!<br /> (Перша рушає нагору, за нею молодь).
З горішнього поверху чутно грім музики. Починаються танці, що розпросторюються на горішній рундук і галерею. Донна Анна йде в першій парі з дон Жуаном, потім її переймають інші паничі по черзі. Командор стоїть на розі ніші, прихилившись до виступу стіни, і дивиться на танці. "Чорне доміно" зорить здолу і непомітно для себе виходить на освітлене місце перед рундуком. Дон Жуан, скінчивши танець, схиляється на балюстраду, завважає "Чорне доміно" і зіходить уділ, воно тим часом поспішно ховається в тінь.
М а с к а-С о н я ш н и к<br /> (входить збоку, переймає дон Жуана і хапає його за руку)<br /> Ти дон Жуан! Я знаю!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я хотів би<br /> тебе так добре знати, гарна маско.<br /> М а с к а-С о н я ш н и к<br /> Ти знаєш! Не вдавай! Я — донна Соль!<br /> (Зриває з себе маску).<br /> Д о н Ж у а н<br /> Пробачте. В соняшнику справді трудно<br /> впізнати сонце.<br /> Д о н н а С о л ь<br /> Ти смієшся з мене?<br /> Тобі ще мало глуму?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Де? Якого?<br /> Д о н н а С о л ь<br /> (понуро)<br /> Я тільки що була на кладовищі.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Вас бачив хто?<br /> Д о н н а С о л ь<br /> Сього ще бракувало!<br /> Ніхто, запевне.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну, то в чім же діло?<br /> Хіба зустрітися на маскараді<br /> не веселіше, ніж на кладовищі?<br /> Д о н н а С о л ь<br /> (сягає рукою за пояс)<br /> О! я забула взяти свій кинджал!<br /> Д о н Ж у а н<br /> (вклоняючись, подає їй свій стилет)<br /> Прошу, сеньйоро.<br /> Д о н н а С о л ь<br /> (відштовхує його руку)<br /> Геть!<br /> Д о н Ж у а н<br /> (ховає стилет)<br /> Непослідовно.<br /> Що ж вам бажано, прехороша пані?<br /> Д о н н а С о л ь<br /> Не знаєте?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, далебі, не знаю.<br /> Д о н н а С о л ь<br /> Ви пам'ятаєте, що ви писали?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я вам писав: "Покиньте чоловіка,<br /> як він вам осоружний, і втікайте".<br /> Д о н н а С о л ь<br /> З ким?<br /> Д о н Ж уа н<br /> А конечне треба з кимсь?<br /> Хоч і зо мною. Можу вас провести.<br /> Д о н н а С о л ь<br /> Куди?<br /> Д о н Ж у а н<br /> В Кадікс.<br /> Д о н н а С о л ь<br /> Навіщо?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як навіщо?<br /> Хіба на волю вирватись — то мало?<br /> Д о н н а С о л ь<br /> То ви мене просили на стрівання,<br /> щоб се сказати?<br /> Д о н Ж у а н<br /> А для чого ви<br /> на те стрівання йшли? Чи ви хотіли<br /> підсолодити трохи гірку страву<br /> подружніх обов'язків? Вибачайте,<br /> я солодощів готувать не вчився. |<br /> Д о н н а С о л ь<br /> (подається до сходів на рундук)<br /> Ви ще мені заплатите за се!<br /> "Ч о р н е д о м і н о"<br /> (виходячи на світло і переймаючи донну Соль.<br /> Ненатурально зміненим голосом)<br /> Твій муж тобі дозволить плату взяти?
Донна Соль миттю вибігає геть за браму.<br /> "Чорне доміно" хоче сховатись у тінь,<br /> дон Жуан заступає йому дорогу.
Д о н Ж у а н<br /> Ти хто, жалобна маско?<br /> "Ч о р н е д о м і н о"<br /> Тінь твоя!
Спритно втікає від дон Жуана, ховаючись поза кущами, забігає в альтанку і там прищулюється. Дон Жуан, втерявши "Чорне доміно" з очей, подається в інший бік, шукаючи його. На горішньому рундуці донна Анна танцює сегедильї.
О д и н л и ц а р<br /> (коли Анна скінчила танець)<br /> Осе ж ви танцювали, донно Анно,<br /> по наших всіх серцях.
А н н а<br /> Невже? Здавалось<br /> мені, що я танцюю по помості.<br /> Чи се у вас такі тверді серця?<br /> Д р у г и й л и ц а р<br /> (підходить до Анни і вклоняється, запрошуючи до танцю)<br /> Тепер моя черга.<br /> А н н а<br /> (складає долоні)<br /> Сеньйоре, пробі!<br /> Д р у г и й л и ц а р<br /> Я підожду. Але черга за мною?<br /> А н н а<br /> Звичайно.<br /> (Встає і, замішавшись межи гостями, зникає, потім з'являється в дворику, вийшовши долішніми сходами).
Донна Анна надходигь до альтанки. "Чорне доміно" вибігає звідти швидко, але без шелесту, і ховається в кущах. Анна падає в знесиллі на широкий ослін в альтанці.
Д о н Ж у а н<br /> (наближається до неї)<br /> Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?<br /> А н н а<br /> (сіла рівніше)<br /> Ні, просто втомлена.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Іти на гору?<br /> А н н а<br /> Як?.. А!.. Між іншим, я найбільш втомилась<br /> від безконечних дотепів сей вечір.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я в думці мав не дотеп.<br /> А н н а<br /> Що ж інакше?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я думав: що могло примусить вас<br /> нагірної в'язниці домагатись?<br /> А н н а<br /> В'язниці? Я гадаю, просто замку,<br /> а замки завжди на горі стоять,<br /> бо так величніше і неприступніш.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я дуже поважаю неприступність,<br /> як їй підвалиною не каміння,<br /> а щось живе.<br /> А н н а<br /> Стояти на живому<br /> ніщо не може, бо схибнеться хутко.<br /> Для гордої і владної душі<br /> життя і воля — на горі високій.<br /> Дон Ж у а н<br /> Ні, донно Анно, там немає волі.<br /> З нагірного шпиля людині видко<br /> простори вільні, та вона сама<br /> прикована до площинки малої,<br /> бо леда крок — і зірветься в безодню.<br /> А н н а<br /> (в задумі)<br /> То де ж є в світі тая справжня воля?..<br /> Невже вона в такім житті, як ваше?<br /> Адже між людьми ви, мов дикий звір<br /> межи мисливцями на полюванні, —<br /> лиш маска вас боронить.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Полювання<br /> взаємне межи нами. Що ж до маски —<br /> се тільки хитрощі мисливські. Зараз<br /> її не буде.<br /> (Скидає маску і сідає коло Анни).<br /> Вірте, донно Анно:<br /> той тільки вільний від громадських пут,<br /> кого громада кине геть від себе,<br /> а я її до того сам примусив.<br /> Ви бачили такого, хто, йдучи<br /> за щирим голосом свойого серця,<br /> ніколи б не питав: "Що скажуть люди?"<br /> Дивіться, — я такий. І тим сей світ<br /> не був мені темницею ніколи.<br /> Легенькою фелюкою злітав я<br /> простор морей, як перелітна птиця,<br /> пізнав красу далеких берегів<br /> і краю ще не знаного принаду.<br /> При світлі волі всі краї хороші,<br /> всі води гідні відбивати небо,<br /> усі гаї подібні до едему!<br /> А н н а<br /> (стиха)<br /> Так... се життя!<br /> Пауза.
Нагорі знов музика й танці.
Д о н Ж у а н<br /> Як дивно! знов музика.<br /> А н н а<br /> Що ж дивного?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Чому, коли вмирає<br /> старе і горем бите, всі ридають?<br /> А тут — ховають волю молоду,<br /> і всі танцюють...<br /> А н н а<br /> Але й ви,сеньйоре,<br /> теж танцювали.<br /> Д о н Ж у а н<br /> 0, якби ви знали,<br /> що думав я тоді!<br /> А н н а<br /> А що?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я думав:<br /> "Коли б, не випускаючи з обіймів,<br /> її помчати просто на коня<br /> та й до Кадікса!"<br /> А н н а<br /> (встає)<br /> Чи не забагато<br /> ви дозволяєте собі, сеньйоре?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ох, донно Анно, та невже потрібні<br /> і вам оті мізерні огорожі,<br /> що нібито обороняти мають<br /> жіночу гідність? Я ж бо силоміць<br /> не посягну на вашу честь, не бійтесь.<br /> Жінкам не тим страшний я.<br /> А н н а<br /> (знов сідає)<br /> Дон Жуане,<br /> я не боюся вас.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я вперве чую<br /> такі слова з жіночих уст! Чи, може,<br /> ви тим собі додаєте одваги?<br /> А н н а<br /> Одвага ще не зрадила мене<br /> в житті ні разу.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ви й тепер в ній певні?<br /> А н н а<br /> Чому ж би ні?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Скажіть мені по правді,<br /> чи ви зазнали волі хоч на мить?<br /> А н н а<br /> У сні.<br /> Д о н Ж у а н<br /> І в мрії?<br /> А н н а<br /> Так, і в мрії теж.<br /> Дон Ж у а н<br /> То що ж вам не дає ту горду мрію<br /> життям зробити? Тільки за поріг<br /> переступіть — і цілий світ широкий<br /> одкриється для вас! Я вам готовий<br /> і в щасті і в нещасті помагати,<br /> хоч би від мене серце ви замкнули.<br /> Для мене найдорожче — врятувати<br /> вам гордий, вільний дух! О донно Анно,<br /> я вас шукав так довго!<br /> А н н а<br /> Ви шукали?<br /> Та ви ж мене зовсім не знали досі!<br /> .Д о н Ж у а н<br /> Не знав я тільки вашого імення,<br /> не знав обличчя, але я шукав<br /> у кожному жіночому обличчі<br /> хоч відблиска того ясного сяйва,<br /> що променіє в ваших гордих очах.<br /> Коли ми двоє різно розійдемось,<br /> то в божім твориві немає глузду!<br /> А н н а<br /> Стривайте. Не тьмаріть мені думок<br /> речами запальними. Не бракує<br /> мені одваги йти в широкий світ.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (встає і простягає їй руку)<br /> Ходім!<br /> А н н а<br /> Ще ні. Одваги тут не досить.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Та що ж вас не пускає?.Сії перли?<br /> Чи та обручка, може?<br /> А н н а<br /> Се? Найменше!<br /> (Здіймає перловий убір з голови і кладе на ослоні, а обручку, знявши, держить на простягненій долоні).<br /> Ось покладіть сюди і ваш перстеник.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Навіщо він вам?<br /> А н н а<br /> Не бійтесь, не надіну.<br /> В Гвадалквівір я хочу їх закинуть,<br /> як будемо переїздити міст.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, сього персня я не можу дати.<br /> Просіть, що хочете...<br /> А н н а<br /> Просити вас<br /> я не збиралась ні про що. Я хтіла<br /> лиш перевірити, чи справді є<br /> на світі хоч одна людина вільна,<br /> чи то все тільки "маврітанський стиль",<br /> і ви самі за ту хвалену волю<br /> не віддасте й тоненької каблучки.<br /> Д о н Ж у а н<br /> А все життя віддам!<br /> Ан н а<br /> (знов простягає руку)<br /> Обручку!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Анно!<br /> Обручка та не є любові знак.<br /> А н н а<br /> А що ж? кільце з кайданів? Дон Жуане,<br /> І вам не сором в тому признаватись?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я слово честі дав її носити.<br /> А н н а<br /> Ах, слово честі?<br /> (Встає).<br /> Дякую, сеньйоре,<br /> що ви мені те слово нагадали.<br /> (Надіває знову убір і свою обручку і хоче відійти).<br /> Д о н Ж у а н<br /> (падає на коліна)<br /> Я вас благаю, донно Анно!<br /> А н н а<br /> (з гнівним рухом)<br /> Годі!<br /> Доволі вже комедії! Вставайте!<br /> (Обертається і бачить командора, що наближається від дому до альтанки).<br /> Прошу вас, дон Гонзаго, проведіть<br /> мене нагору знову.<br /> К о м а н д о р<br /> Донно Анно,<br /> скажіть мені того сеньйора ймення.<br /> А н н а<br /> Той лицар — наречений Долоріти.<br /> Інакше він не сміє називатись.<br /> Д о н Ж у а н<br /> У мене єсть імення — дон Жуан.<br /> Се ймення всій Іспанії відоме!<br /> К о м а н д о р<br /> Ви той баніт, кого король позбавив<br /> і честі, й привілеїв? Як ви сміли<br /> в сей чесний дім з'явитись?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Привілеї<br /> король дає, король і взяти може.<br /> А честь моя, так само, як і шпага,<br /> мені належать — їх ніхто не зломить!<br /> Чи хочете попробувати, може?<br /> (Вихоплює шпагу і стає в позицію до поєдинку).<br /> К о м а н д о р<br /> (закладає руки навхрест)<br /> З банітами ставать до поєдинку<br /> не личить командорові.<br /> (До Анни).<br /> Ходім.<br /> (Бере Анну під руку і рушає, обернувшись плечима до дон Жуана).
Дон Жуан кидається за командором услід і хоче проткнути його шпагою. З тіні виринає "Чорне доміно" і хапає дон Жуана за руку обома руками.
"Ч о р н е д о м і н о"<br /> (незміненим голосом, так що можна пізнати голос Долорес)<br /> Немає честі нападати ззаду!
Анна оглядається. Дон Жуан і Долорес вибігають за браму.<br /> К о м а н д о р<br /> Не оглядайтесь.<br /> А н н а<br /> Вже нема нікого.<br /> К о м а н д о р<br /> (випускає Аннину руку і зміняє спокійний тон на грізний)<br /> Він як сюди дістався, донно Анно?<br /> А н н а<br /> Кажу ж вам, як Долорес наречений.<br /> К о м а н д о р<br /> Чого ж було стояти на колінах?<br /> А н н а<br /> Кому?<br /> К о м а н до р<br /> Та вже ж йому тут перед вами!<br /> А н н а<br /> Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?<br /> К о м а н д о р<br /> І ви могли дозволити...<br /> А н н а<br /> Мій боже!<br /> Хто ж дозволу на сії речі просить?<br /> Се, може, та кастільська етикета<br /> наказує звертатися до дами:<br /> "Дозвольте, пані, стати на коліна".<br /> У нас за сеє кожна осміяла б.<br /> К о м а н д о р<br /> Як ви привикли все збувати сміхом!<br /> А н н а<br /> Та змилуйтесь! якби я кожен раз,<br /> відкоша даючи, лила ще сльози,<br /> то в мене б очі вилиняли досі!<br /> Невже б вам справді так сього хотілось?<br /> Вам дивно се, що я за ним услід<br /> не простягаю рук, не плачу гірко,<br /> не сповідаюся тут перед вами<br /> в злочинному коханні, що мов буря<br /> налинуло на серце безборонне?<br /> Була б я мов Ізольда в тім романі,<br /> та шкода, я до того не в настрою, —<br /> якраз охоту маю.до фанданга!<br /> О! чую, саме грають... lа-lа-lа!..<br /> Ходім, дон Гонзаго! я полину,<br /> як біла хвиля, у хибкий танець,<br /> а ви спокійно станете, мов камінь.<br /> Бо знає камінь, що танок свавільний<br /> скінчить навіки хвиля — коло нього.
Командор веде Анну попід руку нагору, де танцюють.
III
Печера на березі моря в околиці Кадікса. Дон Жуан сидить<br /> на камені і точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.
С г а н а р е л ь<br /> Навіщо ви все точите ту шпагу?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Так, звичка.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Ви ж тепер на поєдинки<br /> вже не виходите.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Не маю з ким.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Хіба людей не стало?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Всі ті люди<br /> не варті сеї шпаги.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Може, й шпага<br /> когось не варта?<br /> Д о н Ж у а н<br /> (грізно)<br /> Ти!!<br /> С г а н а рель<br /> Пробачте, пане,<br /> то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю,<br /> де в мене тії дурощі беруться, —<br /> от наче щось сіпне!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Іди! Не застуй!
Сганарель, посміхнувшись, виходить.
(Дон Жуан далі точить шпагу).<br /> Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!<br /> (Кидає шпагу).<br /> С г а н а р е л ь<br /> (вбігає, швидко і нишком)<br /> Мій пане, утікаймо!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ще чого?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Нас викрито. Я бачив: недалечке<br /> чернець якийсь блукає.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну то що?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Се шпиг від інквізиції, напевне,<br /> а може, й кат з отруєним стилетом.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Шпигів я не боюся — звик до них,<br /> а шпага в мене довша від стилета.<br /> Веди ченця, коротша буде справа.<br /> Скажи йому, що сповіді бажає<br /> всесвітній грішник дон Жуан.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Гаразд.<br /> Ви не дитина, я при вас не нянька.
Виходить і незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зріст, тонкого, в одежі "невидимок" — в чорній відлозі (каптурі), що закриває все обличчя, тільки, для очей у ній прорізані дірки.
Дон Жу а н<br /> (встає назустріч із шпагою в руках)<br /> Мій отче, або, може, краще — брате,<br /> чому завдячую такі святії<br /> одвідини?
Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.
Ти вийди, Сганарелю.<br /> (Бачачи, що Сганарель не спішиться, пошепки до нього).<br /> Поглянь, в ченця рука жіноча.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Щоб їх!<br /> (Махнувши рукою, виходить),
Дон Жуан кладе шпагу на камінь. З-під одкинутої відлоги<br /> раптом виступає обличчя Долорес.
Д о н Ж у а н<br /> Долорес?! Ви? і знов у сій печері...<br /> Д о л о р е с<br /> Я знов прийшла порятувати вас.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Порятувати? Хто ж се вам сказав,<br /> що нібито мені рятунку треба?<br /> Д о л о р е с<br /> Сама я знала се.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я ж не слабий,<br /> як бачите, — веселий, вільний, дужий.<br /> Д о л о р е с<br /> Ви хочете, щоб вам здавалось так.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (на мить замислюється, але хутко підводить голову різким, упертим рухом)<br /> Я бачу, сеньйорито, ваша одіж<br /> настроїла вас на чернечий лад.<br /> Але я вам не буду сповідатись, —<br /> мої гріхи не для панянських слухів.
Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту і подає їх дон Жуанові.
Ні, вибачте, Долорес! Я не хтів<br /> зневажить вас, мені було б се прикро.<br /> Що ви мені принесли?<br /> Д о л о р е с<br /> Прочитайте.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (швидко переглядає пергаменти)<br /> Декрет від короля... і папська булла...*<br /> Мені прощаються усі злочини<br /> і всі гріхи... Чому? З якої речі?..<br /> І як до вас дістались сі папери?
* Булла — грамота, постанова або розпорядження папи римського, скріплені печаткою.
Дол о р е с<br /> (спустивши очі)<br /> Ви не догадуєтесь?<br /> Д о н Ж у а н<br /> О Долорес!<br /> Я розумію. Знов ви наложили<br /> на мене довг якийсь. Та вам відомо,<br /> що я привик свої довги платити.<br /> Д о л о р е с<br /> Я не прийшла сюди з вас плату править.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я вірю вам. Але я не банкрот.<br /> Колись я вам заставу дав — обручку,<br /> тепер готовий виплатить весь довг.<br /> Уже ж я не баніт, а гранд іспанський,<br /> і вам не сором буде стать до шлюбу<br /> зо мною.<br /> Д о л о р е с<br /> (із стогоном)<br /> Боже! Діво пресвятая!<br /> Я сподівалася, що сеє буде...<br /> але щоб так мою остатню мрію<br /> я мусила ховати...<br /> (Голос ЇЇ перехоплює спазма стриманих сліз).<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я вразив вас?<br /> Та чим, Долорес?<br /> Д о л о р е с<br /> Ви не зрозуміли?<br /> Гадаєте, що як іспанський гранд<br /> дочці гідальга кине шлюбний перстень,<br /> немов гаман з червінцями лихварці,<br /> то в ній повинно серце розцвісти,<br /> а не облитись крів'ю?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, Долорес,<br /> і ви ж мене повинні зрозуміти:<br /> ніякій дівчині, ніякій жінці<br /> не був я досі винен зроду!<br /> Д о л о р е с<br /> Справді?<br /> Ви, дон Жуан, нічим не завинили<br /> проти жіноцтва?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні. Нічим, ніколи.<br /> Я кожен раз давав їм теє все,<br /> що лиш вони могли змістити: мрію,<br /> коротку хвилю щастя і порив,<br /> а більшого з них жадна не зміщала,<br /> та іншій і того було надміру.<br /> Д о л о р е с<br /> А ви самі могли змістити більше?<br /> (Пауза).<br /> Платити вам не прийдеться сей раз.<br /> Візьміть назад сю золоту "заставу".<br /> (Хоче зняти з своєї правиці обручку).<br /> Дон Жу а н<br /> (вдержує її руку)<br /> Ні, то належить вам з святого права.<br /> Д о л ор е с<br /> Я вже сама до себе не належу.<br /> Вже й се видиме тіло не моє.<br /> Сама душа у сьому тілі — дим<br /> жертовного кадила, що згорає<br /> за вашу душу перед богом...<br /> Д о н Ж у а н<br /> Що се?<br /> Я ваших слів не можу зрозуміти.<br /> Ви мов заколота кривава жертва,<br /> такі в вас очі... Сей декрет, ся булла..<br /> Ви як їх здобули? Я вас благаю,<br /> скажіть мені!<br /> Д о л о р е с<br /> Навіщо вам те знати?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ще, може, я зречуся тих дарів.<br /> Д о л о р е с<br /> Ви їх зректись не можете, я знаю.<br /> А як вони здобуті — все одно.<br /> Не перший раз за вас загине жінка,<br /> якби ж то хоч, остатній!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, скажіть.<br /> Коли не скажете, я можу здумать,<br /> що спосіб добування був ганебний,<br /> бо чесний покриву не потребує.<br /> Д о л о р е с<br /> "Ганебний"... "чесний"... як тепер далеко<br /> від мене сі слова... Що ж, я скажу:<br /> я за декрет сей тілом заплатила.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як?..<br /> Д о л о р е с<br /> Я не можу довше поясняти.<br /> Ви знаєте всі норови двірські, —<br /> там платиться за все коли не злотом,<br /> то...<br /> Д о н Ж у а н<br /> Боже! Як же страшно се, Долорес!<br /> Д о л о р е с<br /> Вам страшно? Я сього не сподівалась.<br /> Д о н Ж у а н<br /> А вам?<br /> Д о л о р е с<br /> Я вже нічого не боюся.<br /> Чого мені жахатися про тіло,<br /> коли не побоялась я і душу<br /> віддати, щоб за буллу заплатити?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Та хто ж душею платить?<br /> Д о л о р е с<br /> Всі жінки,<br /> коли вони кохають. Я щаслива,<br /> що я душею викупляю душу,<br /> не кожна жінка має сеє щастя.<br /> Святий отець вам душу визволяє<br /> від кар пекельних через те, що я<br /> взяла на себе каяться довічно<br /> за ваші всі гріхи. В монастирі<br /> з уставом найсуворішим я буду<br /> черницею. Обітницю мовчання,<br /> і посту, й бичування дам я богу.<br /> Зректися маю я всього, Жуане,<br /> і навіть — мрій і спогадів про вас!<br /> Лиш пам'ятать про вашу душу буду,<br /> а власну душу занедбаю. Піде<br /> моя душа за вас на вічні муки.<br /> Прощайте.<br /> Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.<br /> (Долорес рушає, але зараз зупиняється).<br /> Ні, ще раз! Остатній раз<br /> я подивлюся ще на сії очі!<br /> Бо вже ж вони мені світить не будуть<br /> в могильній тьмі того, що буде зватись<br /> моїм життям... Візьміте ваш портрет.<br /> (Здіймає з себе медальйон і кладе на камінь).<br /> Я маю пам'ятать про вашу душу,<br /> більш ні про що.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Але якби я вам<br /> сказав, що мить єдина щастя з вами<br /> тут, на землі, дорожча задля мене,<br /> ніж вічний рай без вас на небесах?<br /> Д о л о р е с<br /> (екстатичне, як мучениця на тортурах)<br /> Я не прошу мене не спокушати!<br /> Сей півобман... коли б він міг до краю<br /> се серце сторожкеє одурити!<br /> Святая діво! дай мені принести<br /> за нього й сюю жертву!.. О Жуане,<br /> кажіть мені, кажіть слова кохання!<br /> Не бійтеся, щоб я їх прийняла.<br /> Ось вам обручка ваша.<br /> (Здіймає і хоче подати дон Жуанові обручку,<br /> але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).<br /> Д о н Ж у а н<br /> (підіймає обручку і надіває знову на руку Долорес)<br /> Ні, ніколи<br /> я не візьму її. Носіть її<br /> або мадонні дайте на офіру,<br /> як хочете. На сю обручку можна<br /> дивитися черниці. Ся обручка<br /> не збудить грішних спогадів.<br /> Д о л о р е с<br /> (тихо)<br /> Се правда.<br /> Д о н Ж у а н<br /> А вашої я не віддам нікому<br /> довіку.<br /> Д о л о р е с<br /> Нащо вам її носити?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Душа свої потреби має й звички,<br /> так само, як і тіло. Я хотів би,<br /> щоб ви без зайвих слів се зрозуміли.<br /> Д о л о р е с<br /> Пора вже йти мені... Я вам прощаю<br /> за все, що ви...<br /> Д о н Ж у а н<br /> Спиніться! Не тьмаріть<br /> ясного спогаду, про сю хвилину!<br /> За що прощати? Я ж тепера бачу,<br /> що я і вам не завинив нічого.<br /> Адже ви через мене досягли<br /> високого, пречистого верхів'я!<br /> Невже мене за се прощати треба?<br /> О ні, либонь, ви в слові помилились!<br /> У серці сторожкім такеє слово<br /> вродитись не могло. Вам не потрібні<br /> такі слова, коли ви стали вище<br /> від ганьби й честі. Правда ж так, Долорес?<br /> Д о л о р е с<br /> Здається, слів ніяких більш не треба.<br /> (Хоче йти).<br /> Д о н Ж у а н<br /> Стривайте ще, Долорес... Ви в Мадріді<br /> одвідали сеньйору де Мендоза?<br /> Д о л о р е с<br /> (спиняється)<br /> Ви... ви... мене питаєте про неї?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я бачу, рано вам ще в монастир.<br /> Д о л о р е с<br /> (перемагає себе)<br /> Я бачила її.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Вона щаслива?<br /> Д о л о р е с<br /> Здається, я щасливіша від неї.<br /> Дон Жу а н<br /> Вона про мене не забула?<br /> Д о л о р е с<br /> Ні.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Почім ви знаєте?<br /> Д о л о р е с<br /> Я серцем чую.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Се все, що хтів я знати.<br /> Д о л о р е с<br /> Я вже йду.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ви не питаєте мене, навіщо<br /> мені се треба знати?<br /> Д о л о р е с<br /> Не питаю.<br /> Д о н Ж у а н<br /> І вам не тяжко се?<br /> Д о л о р е с<br /> Я не шукала<br /> ніколи стежки легкої. Прощайте.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Прощайте. Я ніколи вас не зраджу.<br /> Долорес закриває раптом обличчя відлогою і виходить з печери не оглядаючись.<br /> Сганарель увіходить і докірливо дивиться на дон Жуана.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (скоріш до себе, ніж до слуги)<br /> Яку я гарну вигартував душу!<br /> С г а н а р е л ь<br /> Чию? Свою?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ущипливе питання,<br /> хоч несвідоме!<br /> С г а н а р е л ь<br /> Думаєте, пане?<br /> Д о н Ж у а н<br /> А ти що думаєш?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Що я видав вас<br /> ковадлом і клевцем, а ще ніколи<br /> не бачив ковалем.<br /> Д о н Ж у а н<br /> То ще побачиш.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Шкода! пропало вже!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Що? де пропало?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Пішла в черниці ваша доля, пане.<br /> Д о н Ж у а н<br /> То ти підслухував?<br /> С г а н а р е л ь<br /> А ви й не знали?<br /> Хто має слуги, той повинен звикнуть,<br /> що має повсякчас конфесьйонал.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Але щоб так нахабно признаватись!..<br /> С г а н а р е л ь<br /> То треба буть слугою дон Жуана.<br /> Мій пан відомий щирістю своєю.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну, не плещи!.. То тінь моя пішла,<br /> зовсім не доля. Доля жде в Мадріді.<br /> Сідлай лиш коней. Ми тепер поїдем<br /> ту долю добувати. Швидше! Миттю!<br /> Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук і проводить<br /> рукою по лезі, пробуючи її гострість, при тому всміхається.
IV
Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі, вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. Донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить<br /> при столику, перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо.<br /> К о м а н д о р<br /> (увіходить)<br /> Чого се ви вбираєтесь?<br /> А н н а<br /> На завтра<br /> покраси вибираю. Завтра хочу<br /> піти на бій биків.<br /> К о м а н д о р<br /> У півжалобі?!<br /> А н н а<br /> (з досадою відсуває покраси)<br /> Ох, ті жалоби! і коли їм край?<br /> К о м а н д о р<br /> (спокійно)<br /> Ся має вісім день іще тривати.<br /> По дядькові вона не дуже довга.<br /> А н н а<br /> Найцікавіше те, що я і в вічі<br /> не бачила ніколи того дядька.<br /> К о м а н до р<br /> То справи не зміняє. Ви тепер<br /> належите до дому де Мендозів,<br /> тож вам годиться шанувати пам'ять<br /> всіх свояків.<br /> А н н а<br /> Продовж їм, боже, віку!<br /> Бо се тепер по дядькові жалоба,<br /> а то була по тітці, перед нею ж —<br /> коли б не помилитись! — брат у третіх<br /> чи небіж у четвертих нам помер...<br /> К о м а н д о р<br /> На кого ви розсердились?<br /> А н н а<br /> Я тільки<br /> хотіла пригадати, скільки днів<br /> я не була в жалобі з того часу,<br /> як з вами одружилась.<br /> К о м а н д о р<br /> Цілий місяць.<br /> А н н а<br /> (іронічно)<br /> Ах, цілий місяць? Се багато, справдії<br /> К о м а н д о р<br /> Не розумію вашої досади.<br /> Невже-таки для марної розваги<br /> ладні ви занедбати всі почесні<br /> звичаї давні?<br /> А н н а<br /> (встає)<br /> Що се за слова?<br /> Я не додержую звичаїв чесних?<br /> Коли я що ганебного вчинила?<br /> К о м а н д о р<br /> Про щось ганебне й мови буть не може,<br /> але для нас і збочення найменше<br /> було б ступнем до прірви. Не забудьте,<br /> що командорський плащ мені дістався<br /> не просьбами, не грішми, не насильством,<br /> але чеснотою. З нас, де Мендозів,<br /> були здавен всі лицарі без страху,<br /> всі дами без догани. Чи ж подоба,<br /> щоб саме вас юрба могла огудить,<br /> коли ви завтра...<br /> А н н а<br /> (роздражнено)<br /> Я не йду нікуди.<br /> К о м а н д о р<br /> Зовсім нема потреби замикатись.<br /> Ми завтра маємо піти до церкви.<br /> А н н а<br /> Я не збиралася до церкви завтра.<br /> К о м а н д о р<br /> А все-таки ми мусимо піти, —<br /> казати казань має фра Іньїго.<br /> А н н а<br /> Се найнудніший в світі проповідник!<br /> К о м а н д о р<br /> Я з вами згоджуюсь. Та королева<br /> злюбила ті казання. Отже, ходить<br /> і цілий двір на них. Коли не буде<br /> з усіх грандес лиш вас, то се помітять.<br /> Анна мовчки зітхає.<br /> (Командор виймає з кишені молитовні чітки з димчастого кришталю).<br /> Я вам купив чітки до півжалоби,<br /> а трохи згодом справлю з аметисту.<br /> А н н а<br /> (бере чітки)<br /> Спасибі, тільки нащо се?<br /> К о м а н д о р<br /> Вам треба<br /> пишнотою всіх дам переважати.<br /> І ще, будь ласка, як прийдем до церкви,<br /> не попускайте донні Консепсьйон<br /> край королеви сісти. Теє місце<br /> належить вам. Прошу вас пам'ятати,<br /> що нам належить перше місце всюди,<br /> бо ми його займати можем гідно,<br /> і нас ніхто не може замінити, —<br /> ручить за те не тільки честь Мендозів,<br /> а й ордену мого почесний прапор.<br /> Коли ж не тільки донна Консепсьйон,<br /> а й королева схоче те забути,<br /> то я не гаючись покину двір,<br /> за мною рушить все моє лицарство,<br /> і вже тоді нехай його величність<br /> придержує корону хоч руками,<br /> щоб часом не схитнулась. Я зумію<br /> одважно боронити прав лицарських,<br /> та тільки треба, щоб вони були<br /> всім навіч безперечні, а для того<br /> ми мусим пильнувать не тільки честі,<br /> але й вимог найменших етикети,<br /> щонайдрібніших. Хай вони здаються<br /> для вас нудними, марними, без глузду..<br /> А н н а<br /> Терпливосте свята!<br /> К о м а н д о р<br /> Так, справді треба<br /> молитись до терпливості святої,<br /> коли хто хоче встоять на верхів'ї<br /> тих прав, що вимагають обов'язків.<br /> Права без обов'язків — то сваволя<br /> Анна знов зітхає.<br /> Зітхаєте? Що ж, вам було відомо,<br /> які вас тут повинності чекають.<br /> Свідомо ви обрали вашу долю,<br /> і ваше каяття прийшло запізно.<br /> А н н а<br /> (гордо)<br /> І в думці я не маю каяття.<br /> Я признаю вам рацію. Забудьте<br /> мої химери — вже вони минули.<br /> К о м а н д о р<br /> Осе слова справдешньої грандеси!<br /> Тепер я пізнаю свою дружину.<br /> Простіть, я був на мить не певен вас,<br /> і так мені тоді самотньо стало,<br /> і боротьба здалась мені тяжкою<br /> за той щабель, що має нас поставить<br /> ще вище.<br /> А н н а<br /> (живо)<br /> За який щабель? Таж вище<br /> є тільки трон!<br /> К о м а н д о р<br /> Так, тільки трон.<br /> (Пауза).<br /> Давно б я<br /> сей план вам розказав, якби я бачив,<br /> що ви тим жити можете, чим я.<br /> А н н а<br /> А ви сього не бачили?<br /> К о м а н д о р<br /> Я каюсь.<br /> Але тепер я кожний крок мій хочу<br /> робити з вами враз. Найвища скеля<br /> лише тоді вінець почесний має,<br /> коли зів'є гніздо на ній орлиця.<br /> А н н а<br /> Орлиця?<br /> К о м а н д о р<br /> Так, орлиця тільки може<br /> на гострому і гладкому шпилі<br /> собі тривку оселю збудувати<br /> і жити в ній, не боячись безвіддя,<br /> ні сонця стріл, ані грізьби перунів.<br /> За те їй надгорода — високості...<br /> А н н а<br /> (переймає)<br /> ...у чистому нагірному повітрі<br /> без пахощів облесливих долин.<br /> Чи так?<br /> К о м а н д о р<br /> Так. Дайте руку.<br /> Анна подає руку, він стискає.<br /> І добраніч.<br /> А н н а<br /> Ви йдете?<br /> К о м а н д о р<br /> Так, на раду капітулу*,<br /> як часом запізнюся, то не ждіть.
* Капітул — зібрання членів якогось ордену.
(Виходить).<br /> Анна сідає і задумується.<br /> Увіходить покоївка Маріквіта.<br /> А н н а<br /> Ти, Маріквіто? Де моя дуенья?<br /> М а р і к в і т а<br /> їй раптом так чогось недобре стало,<br /> аж мусила лягти. Але як треба,<br /> то я таки її покличу.<br /> А н н а<br /> Ні,<br /> нехай спочине. Заплети мені<br /> волосся на ніч та й іди.<br /> М а р і к в і т а<br /> (заплітаючи Анні коси)<br /> Я маю<br /> сеньйорі щось казати, тільки ждала,<br /> щоб вийшов з дому наш сеньйор.<br /> А н н а<br /> Даремне.<br /> Я від сеньйора таємниць не маю.<br /> М а р і к в і т а<br /> О, певна річ! Адже моя сеньйора<br /> зовсім свята! Я саме се казала<br /> тому слузі, як брала ті квітки.<br /> А н н а<br /> Який слуга? Що за квітки?<br /> М а р і к в і т а<br /> Недавно<br /> слуга якийсь приніс квітки з гранати<br /> від когось для сеньйори.<br /> А н н а<br /> (гнівно)<br /> Буть не може!<br /> Квітки з гранати, кажеш? І для мене?<br /> М а р і к в і т а<br /> Не знаю... Він казав... Воно-то правда —<br /> зухвало трохи, бо квітки з гранати —<br /> то знак жаги. Та що я поясняю!<br /> Адже се всім відомо.<br /> А н н а<br /> Маріквіто,<br /> я мушу знать, від кого ся образа!<br /> М а р і к в і т а<br /> Слуга імення не сказав, лиш мовив,<br /> квітки ті даючи: "Се донні Анні<br /> від мавра вірного".<br /> Анна уривчасто скрикує.<br /> Сеньйора знає,<br /> від кого то?<br /> А н н а<br /> (збентежена)<br /> Не треба тих квіток...<br /> М а р і к в і т а<br /> Я принесу, хоч покажу.<br /> А н н а<br /> Не треба!
Маріквіта, не слухаючи, вибігає і миттю вертається з китицею червоного гранатового цвіту.<br /> (Одхиляючи квіти рукою та одвертаючись).<br /> Геть викинь їх!<br /> М а р і к в і т а<br /> Я б їх собі взяла,<br /> коли сеньйора їх не хоче. Тут же<br /> квітки навдивовижу...<br /> А н н а<br /> Так... візьми...<br /> М а р і к в і т а<br /> От завтра я заквітчаюсь!<br /> А н н а<br /> Іди!<br /> М а р і к в і т а<br /> Чи тут не треба відчинити вікон?<br /> Страх душно!<br /> А н н а<br /> (в задумі, безуважно)<br /> Відчини.<br /> М а р і к в і т а<br /> (одчиняючи)<br /> І жалюзі?<br /> А н н а<br /> Ні, може, видко з вулиці.<br /> М а р і к в і т а<br /> (одчиняючи жалюзі)<br /> Та де ж там!<br /> Тепер на вулиці зовсім безлюдно.<br /> Тут не Севілья! Ох, тепер в Севільї<br /> дзвенять-бринять всі вулиці від співів,<br /> повітря в'ється в прудкій мадриленьї!<br /> А тут повітря кам'яне...<br /> А н н а<br /> (нервово)<br /> Ой, годі!<br /> Маріквіта, говорячи, вихилилась Із вікна і розглядається на всі боки; раптом робить рукою рух, наче кидаючи щось.<br /> (Завваживши рух).<br /> Та що ти, Маріквіто?!<br /> М а р і к в і т а<br /> (невинно)<br /> Що? Нічого.<br /> А н н а<br /> Ти кинула до когось квітку?<br /> М а р і к в і т а<br /> Де ж тамі<br /> Я нетлю проганяла... Чи сеньйора<br /> нічого більш не потребує?<br /> А н н а<br /> Ні.<br /> М а р і к в і т а<br /> (кланяється, присідаючи)<br /> Бажаю гарних, гарних снів!<br /> А н н а<br /> Добраніч!<br /> Маріквіта вийшла, а вийшовши, полишила в кімнаті китицю з гранат. Анна, оглянувшись на двері, тремтячою рукою бере ту китицю і з тугою дивиться на неї.<br /> (Стиха).<br /> Від мавра вірного...<br /> Дон Жуан без шелесту, зручно влазить вікном, кидається на коліна перед Анною і покриває поцілунками її одежу й руки.<br /> (Впустивши китицю, в нестямі).<br /> Ви?!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я! ваш лицар!<br /> Ваш вірний мавр!<br /> А н н а<br /> (опам'ятавшись)<br /> Сеньйоре, хто дозволив?..<br /> Д о н Ж у а н<br /> (уставши)<br /> Навіщо сеє лицемірство, Анно?<br /> Я ж бачив, як ви тільки що держали<br /> сю китицю.<br /> А н н а<br /> Се трапилось випадком.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Такі випадки я благословляю!<br /> (Простягає до Анни руки, вона борониться рухом).<br /> А н н а<br /> Я вас прошу, ідіть, лишіть мене!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ви боїтесь мене?<br /> А н н а<br /> Я не повинна<br /> приймати вас...<br /> Д о н Ж у а н<br /> Які слова безсилі!<br /> Колись я не такі од вас чував!<br /> Ох, Анно, Анно, де ж ті ваші горді<br /> колишні мрії?<br /> А н н а<br /> Ті дівочі мрії —<br /> то просто казка.<br /> Д о н Ж у а н<br /> А хіба ж ми з вами<br /> не в казці живемо? На кладовищі,<br /> між сміхом і слізьми, вродилась казка,<br /> у танці розцвіла, зросла в розлуці...<br /> А н н а<br /> І час уже скінчитись їй.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як саме?<br /> Що вірний лицар визволить принцесу<br /> з камінної в'язниці, і почнеться<br /> не казка вже, а пісня щастя й волі?<br /> А н н а<br /> (хитає головою)<br /> Хіба не може казка тим скінчитись,<br /> що лицар просто вернеться додому,<br /> бо вже запізно рятувать принцесу?<br /> Д о н Ж у а н<br /> О ні! такого в казці не буває!<br /> Таке трапляється хіба в житті,<br /> та й то в нікчемному!<br /> А н н а<br /> Мені нічого<br /> од вас не треба. Я вас не прошу<br /> ні рятувать мене, ні потішати.<br /> Я вам не скаржусь ні на що.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ох, Анно,<br /> хіба я сам не бачу?..<br /> (Ніжно).<br /> Сії очі,<br /> колись блискучі, горді, іскрометні,<br /> тепер оправлені в жалобу темну<br /> і погасили всі свої вогні.<br /> Сі руки, що були мов ніжні квіти,<br /> тепера стали мов слонова кість,<br /> мов руки мучениці... Сяя постать<br /> була мов буйна хвиля, а тепера<br /> подібна до тії каріатиди,<br /> що держить на собі тягар камінний.<br /> (Бере її за руку).<br /> Кохана, скинь же з себе той тягар!<br /> Розбий камінну одіж!<br /> А н н а<br /> (в знесиллі)<br /> Я не можу...<br /> той камінь... він не тільки пригнітає,<br /> він душу кам'янить... се найстрашніше.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, ні! Се тільки сон, камінна змора!<br /> Я розбуджу тебе вогнем любові!<br /> (Він пориває Анну в обійми, вона схиляється йому на плече і проривається риданням).<br /> Ти плачеш? Сії сльози помсти просять!<br /> Чутно, як здалека забряжчав ключ у замку,<br /> потім на сходах чутно важкі, повільні кроки командора.<br /> А н н а<br /> Се похода Гонзага! Утікайте!<br /> Дон Ж у а н<br /> Втікати? Ні. Тепер я маю змогу<br /> йому не уступитися з дороги.<br /> К о м а н д о р<br /> (увіходить і бачить дон Жуана)<br /> Ви? Тут?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я тут, сеньйоре де Мендоза.<br /> Прийшов подякувать за веледушність,<br /> колись мені показану. Тепер<br /> я рівня вам. Либонь, се вам відомо?<br /> Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою, і вступають в бій. Донна Анна скрикує.<br /> К о м а н д о р<br /> (оглядаючись на неї)<br /> Я вам наказую мовчати.<br /> Дон Жуан коле його в шию, він падає і вмирає.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Край!<br /> (Обтирає шпагу плащем командоровим).<br /> А н н а<br /> (до дон Жуана)<br /> Що ви зробили!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Що? Я подолав<br /> сперечника у чеснім поєдинку.<br /> А н н а<br /> Сього за поєдинок не признають, —<br /> ви будете покарані за вбивство.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Мені се байдуже.<br /> А н н а<br /> Але мені<br /> не байдуже, щоб тут мене взивали<br /> подвійною вдовою<br /> і по коханцю!<br /> і по мужу,<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я ж іще не був<br /> коханцем вашим.<br /> А н н а<br /> Сеє знаєм ми.<br /> Та хто ж тому повірить! Я не хочу<br /> з іменням зрадниці, з печаттю ганьби<br /> зостатися у сім гнізді осинім.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Втікаймо вкупі!<br /> А н н а<br /> Ви ума збулися?<br /> Се значить взяти камінь у дорогу!<br /> Ідіть від мене, бо інакше зараз<br /> я крик здійму й скажу, що ви хотіли<br /> мене збезчестити, зрадецьки вбивши<br /> сеньйора де Мендоза.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Донно Анно,<br /> ви можете сказати се?!<br /> А н н а<br /> (твердо)<br /> Скажу.<br /> Д о н Ж у а н<br /> А що, як я скажу, що ви були<br /> коханкою і спільницею вбивства?<br /> А н н а<br /> Се не по-лицарськи.<br /> Д о н Ж у а н<br /> А ви, сеньйоро,<br /> по-якому збираєтесь робити?<br /> А н н а<br /> Я тільки боронюся. І як ви<br /> от зараз підете із сього дому,<br /> я всім скажу і всі тому повірять,<br /> що тут були розбійники, та й годі.<br /> Дон Жуан стоїть в непевності.<br /> Ну що ж? Либонь, нема про що вам думать?<br /> Дон Жуан мовчки вилазить вікном. Анна дивиться якусь хвилину в вікно, ждучи, поки він далеко одійде. Потім бере із скриньки покраси, викидає їх у вікно і здіймає голосний крик.<br /> Розбій! Розбій! Рятуйте! пробі! люди!<br /> На крик її збігаються люди, вона падає, нібито зомліла.
V
Кладовище в Мадріді. Пам'ятники переважно з темного каменю, суворого стилю. Збоку — гранітна каплиця стародавнього будування.<br /> Ні ростин, ні квітів. Холодний, сухий зимовий день.<br /> Донна Анна в глибокій жалобі повагом іде, несучи в руках срібний нагробний вінець. За нею йде стара дуенья. Обидві надходять до могили, де стоїть пам'ятник командорові — велика статуя з командорською патерицею в правиці, а лівицею оперта на меч з розгорненим над держалном меча сувоєм. Анна мовчки стає на коліна перед могилою, кладе вінець до підніжжя статуї і перебирає чітки, ворушачи устами.<br /> Д у е н ь я<br /> (діждавшись, поки Анна раз перебрала чітка)<br /> Я насміляюся прохать сеньйору<br /> дозволити мені зайти на хвильку,<br /> зовсім близенько, тут-таки, при брамі,<br /> до родички позичить рукавичок, —<br /> я їх забула дома, на нещастя,<br /> а холод лютий.<br /> А н н а<br /> Се не випадає,<br /> щоб я лишилась тут на самоті.<br /> Д у е н ь я<br /> Моя сеньйоро милостива! Пробі<br /> таж я стара, гостець мене так мучить!<br /> Сеньйора бачить, як напухли руки?<br /> Я, далебі, від болю ніч не спала.<br /> А н н а<br /> (глянувши на руки дуеньї)<br /> А справді, спухли. Ну, вже добре, йдіть,<br /> лиш не баріться.<br /> Д у е н ь я<br /> Буду поспішати.<br /> Моя сеньйора — янгол милосердя!<br /> (Відходить).<br /> Ледве дуенья відійшла, з-за близького пам'ятника з'являється<br /> дон Жуан. Анна схоплюється на рівні ноги.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Нарешті я вас бачу!<br /> А н н а<br /> Дон Жуане!<br /> Се ви мою дуенью підкупили?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, я улучив мить. А хоч би й так,<br /> то ви сами були б із того винні.<br /> А н н а<br /> Я?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ви. Бо хто ж примушує мене<br /> годинами блукать по кладовищі,<br /> вас виглядаючи? І лиш на теє,<br /> щоб я мав щастя бачити, як ви<br /> під охороною дуеньї тута<br /> читаєте нещирі молитви<br /> на гробі "незабутнього"...<br /> А н н а<br /> (спиняє його рухом руки)<br /> Стривайте.<br /> Ніхто вас не примушує — се перше,<br /> а друге — молитви мої правдиві,<br /> бо сталась я, хоча і мимоволі,<br /> причиною до смерті чоловіка,<br /> що поважав мене й любив.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Сеньйоро,<br /> поздоровляю! Успіхи великі!<br /> А н н а<br /> В чому?<br /> Д о н Ж у а н<br /> У лицемірстві.<br /> А н н а<br /> Я не мушу<br /> такого вислухати.<br /> (Раптово рушає геть).<br /> Д о н Ж у а н<br /> (удержуючи її за руку)<br /> Донно Анно!<br /> Я не пущу вас!<br /> А н н а<br /> Я кричати буду.<br /> Д о н Жу а н<br /> (випускає її руку)<br /> Я вас благаю вислухать мене.<br /> А н н а<br /> Як ви покинете свій тон вразливий,<br /> я згоджуюсь. Але кажіть коротко,<br /> бо ще надійде хто, а я не хочу,<br /> щоб нас побачили удвох.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Дивую,<br /> для чого вам сі пута добровільні!<br /> Я думав — от уже розбився камінь,<br /> тягар упав, людина ожила!<br /> Та ні, ще наче ствердла та камінна<br /> одежа ваша. Дім ваш — наче вежа<br /> під час облоги: двері на замках,<br /> а заздрі жалюзі не пропускають<br /> ні променя, ні погляду. Всі слуги —<br /> суворі, збройні, непідкупні...<br /> А н н а<br /> Значить,<br /> були вже проби підкупити?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Анно,<br /> хіба одчай не має прав своїх?<br /> Адже, приходячи до вас одкрито,<br /> я чув одно: "Сеньйора не приймає".<br /> А н н а<br /> Подумайте самі: чи ж випадає,<br /> щоб молода вдова, та ще й в жалобі,<br /> приймала лицаря такої слави,<br /> як ви, на самоті?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ох, Анно, Анно!<br /> Мені здається, я вже трачу розум!..<br /> Се ви? Се справді ви?.. Та сама врода...<br /> а речі, речі! Хто вас їх навчив?<br /> Хто одмінив вам душу?<br /> А н н а<br /> Дон Жуане,<br /> ніхто мені не одмінив душі.<br /> Вона була у мене зроду горда,<br /> такою ж і зосталась. Я тому<br /> замкнулася в твердиню неприступну,<br /> щоб не посмів ніхто сказать: "Ба, звісно,<br /> зраділа вдівонька, — ввірвався ретязь!"<br /> Невже ж би ви сами стерпіли сеє?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Хіба вже я не маю шпаги, Анно?<br /> А н н а<br /> Так що ж — ви обезлюдите Мадрід?<br /> Та чи могли б ви шпагою відтяти<br /> всі косі погляди, ухмилки, шепти,<br /> моргання, свисти і плечей стискання,<br /> що скрізь мене б стрічали й проводжали?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Втікаймо, Анно!<br /> А н н а<br /> Ха-ха-ха!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Вам смішно?<br /> А н н а<br /> Якби не засміялась, позіхнула б,<br /> а се ж хіба миліше вам?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Сеньйоро!!<br /> А н н а<br /> Та вже ж утретє чую сі слова,<br /> то може й надокучити.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я бачу,<br /> ви справді камінь, без душі, без серця.<br /> А н н а<br /> Хоч не без розуму — ви признаєте?<br /> Д о н Ж у а н<br /> О, се я признаю!<br /> А н н а<br /> Скажіть, навіщо<br /> втікати нам тепер? Який в тім глузд?<br /> Коли ви зводили дівчат і крали<br /> жінок від чоловіків, то не дивно,<br /> що вам траплялося втікати з ними,<br /> а хто баніт, той, звісно, утікач.<br /> Але себе самого посилати<br /> в вигнання? і для чого? Щоб узяти<br /> вдову, що ні від кого не залежна?<br /> Самі подумайте, чи се ж не сміх?<br /> І чим була б я вам, якби погналась<br /> тепер із вами в світ? Запевне тільки<br /> забавою на час короткий.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Анно,<br /> я так нікого не любив, як вас!<br /> Для мене ви були немов святиня.<br /> А н н а<br /> Чому ж ви намагались нерозумно<br /> стягти свою святиню з п'єдесталу?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Бо я хотів її живою мати,<br /> а не камінною!<br /> А н н а<br /> Потрібен камінь,<br /> коли хто хоче будувати міцно<br /> своє життя і щастя.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Та невже<br /> ви й досі вірити не перестали<br /> в камінне щастя? Чи ж я сам не бачив,<br /> як задихались ви під тим камінням?<br /> Чи я ж не чув у себе на плечі<br /> палючих сліз? Адже за тії сльози<br /> він заплатив життям.<br /> (Показує на статую).<br /> А н н а<br /> І безневинно.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (відступає від неї вражений)<br /> Коли се так...<br /> А н н а<br /> Авжеж, не він був винен<br /> з неволі тої. Він тягар ще більший<br /> весь вік носив.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Його була в тім воля.<br /> А н н а<br /> І я по волі йшла на те життя.<br /> Але йому було терпіти легко,<br /> бо він мене любив. То справді щастя —-<br /> поставити на ясному верхів'ї<br /> того, кого кохаєш.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ті верхів'я...<br /> Ви знаєте про їх мої думки.<br /> А н н а<br /> Що варта думка проти світла щастя?<br /> Хіба ж мені страшна була б неволя<br /> суворої сієї етикети,<br /> якби я знала, що в моїй твердині<br /> мене мій любий жде? що ті замки<br /> і заздрі жалюзі лише сховають<br /> від натрутних очей мої розкоші...<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ви, Анно, мов розпеченим залізом,<br /> словами випробовуєте серце!<br /> Малюєте мені картину щастя<br /> на те, щоб знов сказать: "Се не для тебе".<br /> Та чим же маю заслужити вас?<br /> Я через вас терплю таємну ганьбу.<br /> Живу, немов якась душа покутна,<br /> серед людей чужих або й ворожих,<br /> життям безбарвним, я б сказав, негідним,<br /> бо глузду в нім немає! Що ж вам треба?<br /> Чи маю я зложити вам під ноги<br /> свою так буйно викохану волю?<br /> Чи ви повірите? — мені з одчаю<br /> і сяя думка стала набиватись<br /> настирливо.<br /> А н н а<br /> Але з одчаю тільки?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Невже б хотіли ви покласти примус<br /> помежи нами? Ви не боїтесь,<br /> що він задавить нам любов живую,<br /> дитину волі?<br /> А н н а<br /> (показує на статую командора)<br /> Він колись казав:<br /> "То не любов, що присяги боїться".<br /> Д о н Ж у а н<br /> В таку хвилину ви мені нічого<br /> не маєте сказати, окрім згадки<br /> про нього?!<br /> А н н а<br /> Що ж я можу вам сказати?<br /> Д о н Ж у а н<br /> (хапає її за руку)<br /> Ні, се скінчитись мусить! Бо інакше<br /> я присягаю, що піду от зараз<br /> і викажу на себе.<br /> А н н а<br /> Се погроза?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, не погроза, а смертельний стогін,<br /> бо я конаю під камінним гнітом!<br /> Вмирає серце! Я не можу, Анно,<br /> з умерлим серцем жити. Порятуйте<br /> або добийте!<br /> (Стискає їй обидві руки і весь тремтить, дивлячись їй у вічі).
А н н а<br /> Дайте час... я мушу<br /> подумати...<br /> (Задумується).<br /> Від брами наближається стежкою донна Консепсьйон — поважна грандеса, з дівчинкою і дуеньєю. Анна їх не бачить, бо стоїть плечима до стежки. Дон Жуан перший завважає прибулих і випускає Аннині руки.<br /> Д і в ч и н к а<br /> (підбігаючи до Анни)<br /> Добридень, донно Анно!<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> Сеньйора молиться, не заважай.<br /> А н н а<br /> (збентежена)<br /> Добридень, донно Консепсьйон! Добридень,<br /> Розіночко... Така мені біда<br /> з дуеньєю — пішла по рукавиці<br /> та й забарилась, а іти додому<br /> мені самій по місті...<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> Донно Анно,<br /> таж тута лицар є, провести міг би.<br /> (До дон Жуана).<br /> Сеньйоре де Маранья, я й не знала,<br /> що ви сеньйорі де Мендоза родич!<br /> Вам слід її хоч трохи розважати,<br /> бо так заслабнути недовго з туги.<br /> (До дівчинки, що побігла вперед).<br /> Розіно, підожди!<br /> (До Анни).<br /> Моя пошана!<br /> Дон Жуан уклоняється. Донна Консепсьйон ледве киває йому головою і проходить за дівчинкою на другий куток кладовища поза каплицею. Дуенья йде за нею, оглянувшись кілька раз цікаво на Анну і дон Жуана.<br /> А н н а<br /> (до дон Жуана)<br /> Тепер ідіть убийте тую пані,<br /> та тільки се не буде ще кінець<br /> роботі шпаги вашої... Радійте!<br /> Тепер уже не треба визволяти —<br /> впаде сама з гори принцеса ваша!<br /> (В одчаю хапається за голову).<br /> Я знаю! ви надіялись на те,<br /> чигаючи у засідках на мене,<br /> що, ганьбою підбита, я з одчаю<br /> до рук вам попаду, як легка здобич?<br /> Але сього не буде!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Присягаю —<br /> я не хотів сього, не міг хотіти.<br /> Негідних перемог я не шукаю.<br /> Чим можна се поправити? Скажіте.<br /> Готовий я зробити все для вас,<br /> аби не бачить вас в такім одчаю.<br /> Пауза.<br /> Анна думає.<br /> А н н а<br /> Прийдіть до мене завтра на вечерю.<br /> Я вас прийму. І ще гостей покличу.<br /> Нам, може, краще бачитись прилюдно...<br /> Я, може, якось... Ах, іде дуенья!<br /> Д у є н ь я<br /> (наближаючись)<br /> Сеньйора хай пробачить...<br /> А н н а<br /> Ви не винні,<br /> що застарі для служби.<br /> Д у є н ь я<br /> (жалібно)<br /> О!..<br /> А н н а<br /> Ходім.<br /> (Мовчки киває головою дон Жуанові, той низько вклоняється).<br /> Анна з дуеньєю виходять.<br /> С г а н а р е л ь<br /> (виходить з каплиці)<br /> Що ж, можна вас поздоровити, пане?<br /> Запросини дістали на вечерю?<br /> Та ви щось мов не раді... Се то правда —<br /> в тім домі їсти... ще там почастують<br /> з начиння того пана...<br /> (Показує на статую командора).<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну,так що?<br /> С г а н а р е л ь<br /> Та те, що якби сей сеньйор знайшовся<br /> там завтра при столі супроти вас,<br /> то...<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ти гадаєш, може б, я злякався?<br /> Так я ж із ним стрівався вже не раз.<br /> С г а н а р е л ь<br /> То що! Мертвяк страшніший від живого<br /> для християнина.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Тільки не для мене!<br /> С г а н а р е л ь<br /> А все ж би ви його не запросили<br /> на завтрашню вечерю.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Бо не просять<br /> господаря.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Принаймні сповіщають.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну що ж, іди і сповісти його.<br /> Я бачу, ти навчився етикети<br /> від того часу, як у гранда служиш,<br /> а не в баніта.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Як же сповістити?<br /> Од вашого імення?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Та звичайне.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Чого ж мені іти? Простіше ж вам.<br /> Д о н Ж у а н<br /> То дбав про етикету, а тепера<br /> простоти захотів? Ей, Сганарелю,<br /> набрався ти тут заячого духу!<br /> Не йде тобі Мадрід сей на користь.<br /> С г а н а р е л ь<br /> А вам Мадрід нічого не завадив?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну, ну, іди і сповісти його!<br /> С г а н а р е л ь<br /> (рушає, але спиняється, оглянувшись на дон Жуана)<br /> А що, як я вам принесу відповідь?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Вже ж не інакше. Так я й сподіваюсь.<br /> С г а н а р е л ь<br /> (іде до статуї, вклоняється низько й проказує з насмішкою, але й з тремтінням у голосі)<br /> Незрушно-міцний і величний пане!<br /> Зволіть прийнять привіт від дон Жуана,<br /> сеньйора де Маранья із Севільї,<br /> маркіза де Теноріо і гранда.<br /> Мій пан дістав високу честь запросин<br /> од вашої дружини донни Анни<br /> і має завтра ставитись на учту<br /> в ваш дім. Але як вам то недогідно,<br /> то пан мій здержиться від завітання.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ну, се останнє зайво.<br /> С г а н а р е л ь<br /> Ні, не зайво,<br /> інакше — нащо й сповіщати?<br /> (Скрикує).<br /> Пане!<br /> Він вам дає відповідь, ще й листовну!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Яку відповідь? Де?<br /> С г а н а р е л ь<br /> (читає)<br /> "Приходь, я жду".<br /> Дон Жуан надходить.<br /> Сганарель показує йому на сувій пергаменту в лівиці статуї.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (після паузи)<br /> Ну що ж, і я, либонь, не без девізи.<br /> Виходять з кладовища.
VI<br /> Світлиця для бенкетів у командоровій оселі. Не дуже велика, але гарно прикрашена різьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тощо. Посередині довгий стіл, накритий до званої вечері, навколо нього дубові стільці важкого стилю. При одній стіні проти кінця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамі, проти другого кінця довге вузьке свічадо, що сягає підлоги, стілець, що стоїть на чільнім місці, приходиться спинкою до свічада, а передом проти портрета. Слуга відчиняє двері з сусідньої кімнати, інші слуги лагодяться прислужувати при столі. Донна Анна уводить гурт гостей, здебільшого старшого віку, поважних, гордовитих, темно вбраних. Сама Анна у білій сукні, лямованій по всіх рубцях широкою чорною габою.<br /> А н н а<br /> Прошу сідати, дорогії гості.<br /> (До найстарішого гостя, показуючи на чільне місце).<br /> Ось ваше місце.<br /> Н а й с т а р і ш и й г і с т ь<br /> Ні,сеньйоро мила,<br /> пробачте, я не сяду, хай лишиться<br /> воно порожнім. Буде нам здаватись,<br /> що наш господар тільки запізнився<br /> і має ще прибути на беседу.<br /> Се вперше ми тут сходимось без нього,<br /> і тяжко звикнути до тої думки,<br /> що слід його закрила ляда смерті.<br /> А н н а<br /> (сівши в кінці стола під портретом командора, проти чільного місця, зоставленого порожнім, подає знак слугам, щоб частували гостей, що вже позаймали свої місця)<br /> Мої панове й пані, — розростіться,<br /> приймайтеся, частуйтеся і будьте<br /> вибачними, якщо неповний лад<br /> на вдовиній беседі буде. Трудно<br /> вдові самотній вдержати в господі<br /> той лицарський порядок, що потрібен<br /> для честі дому.<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> (стиха до своєї сусідки, молодшої пані)<br /> Начебто для честі<br /> потрібні бенкети серед жалоби,<br /> а іншого нічого не потрібно.<br /> Д о н н а К л а р а<br /> (сусідка донни Консепсьйон)<br /> Та досі донна Анна у всьому<br /> додержувала честі.<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> Донно Кларо!<br /> Я знаю те, що знаю...<br /> Д о н н а К л а р а<br /> (з косим поглядом на Анну)<br /> Ні... хіба?<br /> С л у г а<br /> (на порозі)<br /> Прибув маркіз Теноріо.<br /> А н н а<br /> Проси.<br /> Дон Жуан увіходить і спиняється коло порога<br /> (Кивнувши дон Жуанові на привіт, звертається до гостей).<br /> Дозвольте вам, моє шановне панство,<br /> представити сеньйора де Маранья,<br /> маркіза де Теноріо.<br /> (До дон Жуана).<br /> Сеньйоре,<br /> прошу сідати.<br /> Дон Жуан, пошукавши поглядом собі стільця, займає чільне місце. Угледівши напроти себе портрета командора, здригається.<br /> А н н а<br /> (до слуги)<br /> Дай вина сеньйору.<br /> Слуга подає дон Жуанові більший і кращий кубок, ніж іншим.<br /> О д и н г і с т ь<br /> (сусід дон Жуана)<br /> Я пізнаю сей кубок. Нам годиться<br /> того згадать, хто з нього пив колись.<br /> (Простягає свого кубка до дон Жуана).<br /> Нехай же має дух його лицарський<br /> в сім домі вічну пам'ять!<br /> Д о н Ж у а н<br /> (торкаючи гостевого кубка своїм)<br /> Вічний спокій!<br /> С т а р а г р а н д е с а<br /> (що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господині)<br /> Я мало знаю їх, тих де Маранья, —<br /> чи се не дон Жуан?<br /> А н н а<br /> Йому наймення<br /> Антоніо-Жуан-Луїс-Уртадо.<br /> С т а р а г р а н д е с а<br /> Ах, значить — се не той...<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> (наслухає сю розмову, іронічно всміхається, нишком до сусідки)<br /> Якраз той самий!<br /> С т а р и й г р а н д<br /> (до сусіда свого, молодшого гранда)<br /> Чи ви не знаєте, чим де Маранья<br /> так переважив нас, що без намислу<br /> на чільнім місці сів?<br /> М о л о д ш и й г р а н д<br /> (похмуро)<br /> Не знаю, справді.<br /> С т а р и й г р а н д<br /> Запевне, тим, що честь його нова,<br /> а наша вже зостарілась.<br /> М о л о д ш и й г р а н д<br /> Запевне.<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> (до дон Жуана, голосно)<br /> Послухайте, сеньйоре де Маранья,<br /> я вас не встигла розпитати вчора, —<br /> не хтіла вам перебивать розмови,<br /> коли ви потішали донну Анну<br /> на гробі мужа, — а проте цікаво<br /> мені довідатись, який же саме<br /> ви родич їй? Запевне, брат у перших?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, ми зовсім не родичі.<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> Ах, так?..<br /> Але яке в вас добре, чуле серце!<br /> Є наказ, правда, і в письмі святому:<br /> "Зажурених потіш..."<br /> А н н а<br /> (трохи підвищеним голосом)<br /> Свояцтво миле!<br /> Дозвольте вам тепера пояснити,<br /> чому се я таким ладом незвиклим<br /> врядила сю вечерю...<br /> (До дон Жуана).<br /> Ах, пробачте,<br /> ви мали щось казати?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ні, прошу,<br /> провадьте вашу мову, донно Анно.<br /> А н н а<br /> (до лицарів)<br /> Кохані свояки, скажіть по правді,<br /> чи я коли чим схибила повагу<br /> імення роду вашого?<br /> Л и ц а р і<br /> Нічим!<br /> А н н а<br /> (до дам)<br /> Своячки любі, вам найкраще знати,<br /> як потребує жінка молода<br /> поради й захисту в ворожім світі.<br /> А де ж поради й захисту шукати<br /> вдові, що не покликана від бога<br /> вступити в стан чернечий найсвятіший?<br /> Ослона тая, що мені постачив<br /> серпанок жалібний, тонка занадто,<br /> щоб люди не могли мене діткнути<br /> колючим осудом, хоч і невинну.<br /> Скажіть мені, у кого й де я маю<br /> шукати оборони?<br /> Д о н н а К о н с е п с ь й о н<br /> Ох, найкраще,<br /> коли зовсім її шукать не треба!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ще краще — колючкам не потурати<br /> і не давать їм на поталу волі.<br /> Н а й с т а р і ш и й г і с т ь<br /> (дивлячись проникливе на дон Жуана)<br /> Своячка наша має повну волю<br /> чинити все, що не плямує честі<br /> імення де Мендозів. А якби<br /> хто інший заважав своячці нашій<br /> держати високо ту честь, — хай знає,<br /> що є в родині лицарів багато,<br /> і всі їх шпаги до послуги дамі.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Вона багато шпаг не потребує,<br /> поки у мене є оця одна!<br /> (Витягає свою шпагу до половини з піхви).<br /> Н а й с т а р і ш и й г і с т ь<br /> (до Анни)<br /> Чи вам доволі однієї шпаги<br /> для оборони?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як не досить шпаги,<br /> то я знайду ще й іншу оборону.<br /> Н а й с т а р і ш и й г і с т ь<br /> (знов до Анни)<br /> Він має право се казати?<br /> А н н а<br /> Так.<br /> Н а й с т а р і ш и й г і с т ь<br /> Мені здається, ми в сім домі зайві.<br /> (Встає, за ним інші гості).<br /> Сеньйор маркіз, як бачте, ще не зважив,<br /> котору форму оборони вибрать.<br /> Та краще се зробить на самоті,<br /> аніж прилюдно. А рішинець, певне,<br /> нам оголосять не пізніш, як завтра,<br /> або вже ми його сами вгадаєм.<br /> (Вклоняється Анні, за ним усі гості, рушають із світлиці).<br /> Донна Анна і дон Жуан лишаються сами.<br /> Д о н Ж у а н<br /> От і замкнулася камінна брама!<br /> (Гірко, жовчно сміється).<br /> Як несподівано скінчилась казкаї<br /> З принцесою і лицар у в'язниці!..<br /> А н н а<br /> Чи то ж кінець лихий — собі дістати<br /> з принцесою і гордую твердиню?<br /> Чого ж нам думати, що се в'язниця,<br /> а не гніздо — спочин орлиній парі?<br /> Сама звила я се гніздо на скелі,<br /> труд, жах і муку — все переборола<br /> і звикла до своєї високості.<br /> Чому не жити й вам на сім верхів'ї?<br /> Адже ви знаєте крилатий дух —<br /> невже лякають вас безодні й кручі?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Мене лякає тільки те, що може<br /> зломити волю.<br /> Ан н а<br /> Волі й так немає,<br /> її давно забрала вам Долорес.<br /> Д о н Ж у а н<br /> О ні! Долорес волі не ламала!<br /> Вона за мене душу розп'яла<br /> і заколола серце!<br /> А н н а<br /> А для чого?<br /> Щоб вам вернути знов громадські пута,<br /> колись такі ненавидні для вас!<br /> Д о н Ж у а н<br /> О, певне, я б 'не витримав їх довго,<br /> якби не ви. Я б розрубав їх знову,<br /> коли інакше з них нема визволу.<br /> А н н а<br /> Хто самохіть їх прийме хоч на мить,<br /> тому навік вони вгризуться в душу —<br /> я добре знаю се, мені повірте! —<br /> і вже їх скинути з душі не можна,<br /> та можна силою й завзяттям духа<br /> зробити з них ланцюг потужний влади,<br /> що вже й громаду зв'яже, наче бранку,<br /> і кине вам до ніг! Я вам кажу:<br /> нема без влади волі.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Хай і так.<br /> Я владу мав над людськими серцями.<br /> А н н а<br /> Так вам здавалося. А ті серця<br /> від влади вашої лиш попеліли<br /> і внівець оберталися. Єдине<br /> зосталось незруйноване — моє,<br /> бо я вам рівня.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Тим я так змагався,<br /> щоб вас подужати!<br /> А н н а<br /> І то даремне.<br /> Хіба ж не краще нам з'єднати силу,<br /> щоб твердо гору ту опанувати,<br /> що я на неї тяжко так здіймалась,<br /> а вам — доволі тільки зняти персня<br /> з мізинця і мені його віддати.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Долорес персня маю вам віддати?!<br /> А н н а<br /> Чом ні? Таж я Долорес не вбивала.<br /> Се ви поклали в сьому домі трупа,<br /> що мусив би лежати межи нами<br /> неперехідним і страшним порогом.<br /> Але готова я переступити<br /> і сей поріг, бо я одважна зроду.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Багато в чім мене винують люди,<br /> але одвагу досі признавали<br /> і друзі й вороги.<br /> А н н а<br /> Її в вас досить,<br /> щоб вихід прорубати з сього дому,<br /> Вас не злякають шпаги де Мендозів,<br /> того я певна.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як же з вами буде?<br /> А н й а<br /> Що вам до того? Мною не журіться.<br /> Найгірше лихо — легше, аніж поміч<br /> нещира, вимушена.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Ось мій перстень!<br /> (Здіймає персня з мізинця і дає Анні).<br /> А н н а<br /> (міняється з ним перснями)<br /> Ось мій. А хутко я вам подарую<br /> інакший: щоб печаті прикладати<br /> до командорських актів.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Як то?<br /> А н н а<br /> Так.<br /> Я вам здобуду гідність командорську.<br /> Бо вже ж обранець мій не стане низько<br /> в очах лицарства й двору. Всі те знають,<br /> що лицарем без страху ви були<br /> і в ті часи, коли були банітом,<br /> а вже тепер ви станете зразком<br /> усіх чеснот лицарських — вам се легко...<br /> Д о н Ж у а н<br /> (впадає в річ)<br /> По-вашому, се легко — утопитись<br /> у тім бездоннім морі лицемірства,<br /> що зветься кодексом чеснот лицарських?<br /> А н н а<br /> Доволі вже порожніх слів, Жуане!<br /> Що значить "лицемірство"? Таж признайте,<br /> що й ви не все по щирості чинили,<br /> а дещо й вам траплялось удавати,<br /> щоб звабити чиї прекрасні очі,<br /> то відки ж се тепер така сумлінність?<br /> Чи, може, тут мета вам зависока?<br /> Д о н Ж у а н<br /> (в задумі)<br /> То се я мав би спадок одібрати<br /> після господаря твердині сеї?..<br /> Як чудно... лицар волі — переймає<br /> до рук своїх тяжкий таран камінний,<br /> щоб городів і замків добувати...<br /> А н н а<br /> Ви, лицар волі, як були банітом,<br /> були бандитом.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Я ним бути мусив.<br /> А н н а<br /> А, мусили? То де ж була та воля,<br /> коли був примус бити й грабувати,<br /> щоб вас не вбили люди або голод?<br /> Я в тім не бачу волі.<br /> Д о н Ж у а н<br /> Але владу,<br /> признайте, мав я.<br /> А н н а<br /> Ні, не признаю!<br /> Було "взаємне полювання" тільки, —<br /> я пам'ятаю, як ви се назвали,<br /> так бути ж ловчим не велика честь!<br /> Ви ще не знаєте, що значить влада,<br /> що значить мати не одну правицю,<br /> а тисячі узброєних до бою,<br /> що можуть і скріпляти й руйнувати<br /> всесвітні трони, й навіть — здобувати!<br /> Д о н Ж у а н<br /> (захоплений)<br /> Се горда мрія!<br /> А н н а<br /> (приступає ближче, пристрасно шепоче)<br /> Так, здобути трон!<br /> ви мусите у спадок перейняти<br /> і сюю мрію вкупі з командорством!<br /> (Підбігає до шафи і виймає звідти білий плащ командорський).<br /> Дон Жуан одразу здригається, але не може одвести очей<br /> од плаща, захоплений словами Анни.<br /> Жуане, гляньте! от сей білий плащ,<br /> одежа командорська! Се не марне<br /> убрання для покраси! Він, мов прапор,<br /> єднає коло себе всіх одважних,<br /> усіх, що не бояться крів'ю й слізьми<br /> сполучувать каміння сили й влади<br /> для вічної будови слави!<br /> Д о н Ж у а н<br /> Анно!<br /> Я досі вас не знав. Ви мов не жінка,<br /> і чари ваші більші від жіночих!<br /> А н н а<br /> (приступає до дон Жуана з плащем)<br /> Приміряйте сього плаща.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (хоче взяти, але спиняється)<br /> Ні, Анно,<br /> мені ввижається на ньому кров!<br /> А н н а<br /> Се плащ новий, ще й разу не надітий.<br /> А хоч би й так? Хоч би і кров була?<br /> З якого часу боїтесь ви крові?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Се правда, що мені її боятись?<br /> Чому мені не взять сього плаща?<br /> Адже я цілий спадок забираю.<br /> Вже ж я господар буду сьому дому!<br /> А н н а<br /> О, як ви се сказали по-новому!<br /> Я прагну швидше вас таким побачить,<br /> яким ви стати маєте навік!<br /> (Подає плаща, дон Жуан бере його на себе, Анна дає йому меча, командорську патерицю і шолом з білими перами, знявши з стіни).<br /> Яка величність! Гляньте у свічадо!<br /> Дон Жуан підходить до свічада і раптом скрикує.<br /> А н н а<br /> Чого ви?<br /> Д о н Ж у а н<br /> Він!.. його обличчя!<br /> (Випускає меч і патерицю і затуляє очі руками).<br /> А н н а<br /> Сором!<br /> Що вам привиділось? Погляньте ще.<br /> Не можна так уяві попускати.<br /> Д о н Ж у а н<br /> (зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим від несвітського жаху голосом).<br /> Де я? мене нема... се він... камінний!<br /> (Точиться од свічада вбік до стіни і притуляється до неї плечима, тремтячи всім тілом).<br /> Тим часом із свічада вирізняється постать командора, така, як на пам'ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною ходою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном і командором. Командор лівицею становить донну Анну на коліна, а правицю кладе на серце дон Жуанові. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпінням. Донна Анна скрикує і падає низьма додолу до ніг командорові.
1912. 29/ІV