Мати зранку взялася виряджати рудого Прокопця на люди. Випрала, викачала сорочку, майже до піздна латала подерті штанці. Латка на латці, одні чепурненькі рубчики — а все ж ціле, не світить тілом. Там чужі діти, і хоч не тулятись із ними посилала вона хлопця, а все ж материному серцю шкода було посилати обідране. Хоч була хора — злізла з полу, сіла на лавці, латала. Латаючи, повчала:
— Підійде...