Віктор Гюго<br />
Із збірки "КАРИ"

Перекладач: Микола Лукаш<br />
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

УБИТИМ 4 ГРУДНЯ

Вам Цезар дарував утіху супокою.<br />
Колись бентежились ви мрією палкою,<br />
Облудою надій,<br />
Горіли заздрістю, ненавистю кипіли,<br />
I хвилювалися, і спорили, й шуміли,<br />
I рвалися до дій.

Один одн&#243;го ви заледве впізнавали,<br />
Коли по вулицях невтомно ви снували,<br />
Стрівались тут і там;<br />
Тривожні й гомінкі, як море в час прибою,<br />
Одною ви, проте, журилися журбою,<br />
Жили одним життям.

Можливо, в вас жило бажання гарячкове<br />
Боїв і перемог, і ви кували кови<br />
На Лувр і Ватікан;<br />
Усяк із вас був прав і вольностей оратор;<br />
В наш полум'яний вік що не душа, то кратер,<br />
Що не народ — вулкан!

Любили ви; у вас боліло серце скуте,<br />
Вам душу краяло у тьмі страждання люте<br />
З мільйонами гризот,<br />
I клекотали ви, мов хвилі океану,<br />
I поривалися у далеч осіянну,<br />
До сонячних висот.

I хто б ви не були — бездольник чи щасливець,<br />
Гарячий фантазер чи мудрий прозорливець,<br />
Юнак а чи старик,—<br />
Страстей навала вам спокою не давала:<br />
В серцях у вас любов, як буря, бушувала<br />
I скорб, як повінь рік.

Четверте грудня вам дало нарешті спокій;<br />
Не потривожить вас у ямі у глибокій<br />
Чуттів і мислей вир.<br />
На ваших могилках не шарудне й травина...<br />
Мовчіть, німуючи, і ви, як домовина!<br />
Імперія — це мир.

TE DEUM1 1 СІЧНЯ 1852 РОКУ

Молебень твій, Сібур,— то розстрілів луна,<br />
Містерія блюзнірська.<br />
Позаду тебе смерть, почвара кістяна,<br />
Злорадним сміхом пирска.

Єпископе! Святі здригають од плачу,<br />
Голосить Божа Мати,<br />
Коли в соборі ти запалюєш свічу<br />
Запалом од гармати.

Таких, як ти, сенат спокушує завжди,<br />
Тягни за катом руку.<br />
Та хоч благословлять не поспішай, зажди,<br />
Хай змиють кров із бруку.

Осанна Геслеру! Хай гине Телль-бунтар! —<br />
Ревуть баси тропарні...<br />
Єпископе, тобі споруджено вівтар<br />
З кривавих плит трупарні.

Коли глаголеш ти: "Хвала тобі, хвала,<br />
О Господи всесильний!" —<br />
Зливаються в одно густа кадильна мла<br />
Й мертвотний дух могильний.

I ніч, і день лунав по місту залпів гук;<br />
Хто вийде — кулю в лоба.<br />
Над Нотр-Дам шуга вже не орел, а крук...<br />
Погуба і жалоба!

Глумись над жертвами і фіміам кади<br />
Бандитові-ганебі!<br />
Вготована тобі за праведні труди<br />
Анафема на небі.

Засланці десь пливуть, куди прирік їм суд —<br />
В Алжір або в Кайєнну.<br />
Вони вже бачили Наполеона тут,<br />
Побачать там гієну.

Вони сконають там од каторжних тортур<br />
До одного, можливо...<br />
Направо подивись, єпископе Сібур,<br />
I подивись наліво;

Диякон твій — Розбій, піддячий твій — Розор,<br />
Ти сам — христопродавець...<br />
Тож засупонюйся тугіше в омофор<br />
I прав, старий плюгавець!

В органі Згуби гук гримить: "Огонь з мортир<br />
По ворогах корони!"<br />
Регоче Сатана, бо твій святий потир<br />
Не од вина червоний.

---------------<br />
1Тобі, Господи (латин.) — слова молитви.

БАЙКА-БУВАЛЬЩИНА

Один худий мавпій амбітну мав натуру<br />
I шкуру левову нап'яв на себе здуру.<br />
Лев був, нівроку, злий, мавпій ще зліший був,—<br />
Разом із шкурою він право те здобув.<br />
З зубовним скреготом репетував він дико:<br />
"Я цар над нетрями, я темряви владика!"<br />
Цей самозванний цар у чагарях заліг,<br />
Улаштував собі препишний там барліг,<br />
Чинив розбій і гвалт, грабунки й плюндрування,<br />
Достоту як той звір, чиє носив убрання.<br />
Проноза підробляв незгірш левиний рев,<br />
Та й шкура не яка — поглянуть, чистий лев.<br />
Розгедзався мавпій, гарчить несамовито:<br />
"У мене лігвище скелетами забито,—<br />
То докази моїх блискучих перемог.<br />
Дивуйтеся! Тремтіть! Я лев! Я цар! Я Бог!"<br />
Всі тварі перед ним покірно гнули карки...<br />
Де взявсь приборкувач, схопив його за барки,<br />
Здер із пройдисвіта перевдяг захисний<br />
I показав усім: — Дивіться, це ж мавпій!

ЧВАРИ В СЕРАЛІ

Було колись — гуляв свободи вихор рвійний,<br />
Було колись — ревли страшні великі війни,<br />
Нагальний ураган;<br />
Було колись — цвіли Маренго і Ваграми,<br />
Осліп би, гледючи на велич панорами,<br />
Сам Таціт-стариган;

Було колись — гули вантози і фрімери,<br />
Чий подих в&#250;звольний розвіяв зла химери,<br />
Старого мотлох змів;<br />
Було колись — немов безглузді забобони,<br />
Впрах розсипалися Бастілії й Бурбони<br />
Від реготу громів;

Було колись — ішли народжені добою<br />
Титани-велетні проти богів до бою,<br />
Нестримано-палкі;<br />
Було колись — пливли в безкрай віків широкий<br />
Між хвиль Республіки буремно-грізні роки,<br />
Мов чудища морські;

Було колись — росли Сен-Жюсти і Дантони...<br />
А нині Франція в зловонній твані тоне,<br />
Над нею цар-мікроб;<br />
I дивиться вона некліпаючим оком,<br />
Як в крапельці води бацила б'ється з коком —<br />
Два збудники хвороб!

Ганьба! Куди не йди, то тільки й поговору —<br />
Хто в повелителя добудеться фавору:<br />
Мопа а чи Морні?<br />
Заслуги в них обох перед двором окремі;<br />
Хто ж дужчий? В одного є спільники в гаремі,<br />
В другого — між двірні.

ІМПЕРАТОР БАВИТЬСЯ

Пісня

Помруть бунтівники-вигнанці<br />
В чужому краї без пори...<br />
Ти ж, принце, знай бенкети й танці,<br />
Ганяй за сарнами уранці<br />
I за жінками в вечори.<br />
Рим шле тобі благословіння,<br />
I братом зве тебе вже цар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

Всім чесним — муки невтоленні:<br />
Домівку кинь, в Алжірі гинь...<br />
Ти ж, принце, бавишся в Комп'єні,<br />
Там синь озер, гаї зелені,<br />
На стінах зал — краса богинь;<br />
Вакханки пристрасні і звинні<br />
Несуть до уст п'янкий нектар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожарі

Хай каторжани, скуті в пари,<br />
Над морем десь мурують мур...<br />
Гуджга! Гуджга! Ріжки, фанфари!<br />
Мигоче місяць із-за хмари,<br />
По гаю рине рокіт бур;<br />
Ось чути оленя ревіння,<br />
Що від хортів тіка в чагар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

Хай батько мучиться в Кайєнні,<br />
Без хліба мре мале дитя...<br />
Вовк налива вина гієні;<br />
В цивільнім одязі воєнний<br />
Справляє гульби без пуття;<br />
В садовім гроті з-під склепіння<br />
У фавнів очі — наче жар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

Примари вбитих — в серці рани —<br />
Понад Монмартром устають...<br />
В двірці паштети, марципани,<br />
Шиплять шартрези і шампани,<br />
Красуні за героя п'ють;<br />
В них перса — хвильне шумовиння,<br />
В них усміх — витончений чар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

Конайте, в'язні, без відчаю —<br />
По смерті буде спокій вам!<br />
А після страви, після чаю,<br />
На ніжних губках, по звичаю,<br />
Цілунок в'ється ластів'ям;<br />
Несуть тобі легкі створіння<br />
Щонайсолодші ласки в дар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

Гвіана вміє убивати,<br />
Жарка, як пекло, та тюрма...<br />
Лягай, де спав Луї пихатий,<br />
Наполеон і Карл Десятий,<br />
Лягай, усе тобі дарма;<br />
Під гул облесного хваління<br />
Засни, щасливий володар...<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

Бандит кинджалом із-за рогу<br />
Убив майбутнє наповал...<br />
Гей, дайте Цезарю дорогу<br />
До нареченої порогу,—<br />
Весілля буде й карнавал!<br />
Заводь, народе, спів-моління,<br />
Шлюбує Францію корсар!<br />
Бий, дзвоне з Нотр-Дам, сьогодні на подзвіння,<br />
А завтра на пожар!

* * *

— Стежи-доріжки, трави у лузі,<br />
Гаю-розмаю, густе гілля!<br />
Чом мовчите ви в печалі, в тузі?<br />
— Той, хто гуляв тут, вже не гуля.

— Чому не видно в вікні нікого?<br />
Чому в садочку квітки звелись?<br />
Де твій господар, хато-небого?<br />
— Хто його знає, зійшов кудись.

— Бровко кудлатий, пильнуєш хати?<br />
— Яка то хата — пустка німа.<br />
— Чом плачеш, хлопче? — Немає тата.<br />
— Чом плачеш, жінко? — Мужа нема.

— Де ж він подівся на безталання?<br />
— В острог узято, на чужину.<br />
— Відки ви, хвилі? — З краю заслання.<br />
— Що принесли ви? — Чорну труну.

ЗМІШАНІ СУДИ

Назвались суддями ці слуги зла і тьми.<br />
I тюрми сповнюють невинними людьми,<br />
I темні каторжні понтони,<br />
Що, чорні, наче ніч, гойдаються в порту,<br />
Лиш моря відблиски тріпочуть на борту —<br />
Тремтливі золотаві тони.

Вигнанців прихистив у хаті цей старик,<br />
За те на каторгу його той суд прирік...<br />
Кайєнна, Бон у нагороду<br />
Тому, хто чесний був, хто став на боротьбу<br />
Проти пройдисвіта, що обкрутив судьбу<br />
I вкрав, як тать, права народу.

Таврує, як на глум, злочинництва печать<br />
Дітей, які батьків посміли захищать,<br />
Жінок, що хліб мужам носили.<br />
Де право? — Вигнано.— А честь? — I поготів.<br />
I правосуддя так виходить із судців,<br />
Як гад вилазить із могили.

ЩО ТАКЕ ЗЛОЧИНСТВО

Уривок

То цей хамелеон — шакал і леопард,<br />
Цей Лже-Наполеон, навряд чи Бонапарт,<br />
Напевно Богарне і Верюель, можливо,<br />
Що Риму папському підступно і зрадливо<br />
Віддав на розп'яття республіканський Рим,<br />
Цей блазень, що наклав на твар героя грим,<br />
Цей ниций вискочень, піднятий долі грою,<br />
Цей кат республіки, пірат нового крою,<br />
Цей зух, паливода, любитель катастроф,<br />
Цей вовк, якого я цькую хортами строф,<br />
Цей злодій і харциз, кого навік прокляв я,<br />
День слави обернув у чорний день безслав'я.<br />
Звитягу заплямив, народну честь поправ<br />
I Австерліц, як тать, в історії украв,<br />
Поміж трофеями знайшов колун щербатий,<br />
Та й ну робітників, міщан, селян рубати;<br />
Захланний канібал, неситий людожер,<br />
Він трупами укрив увесь Сіте-Бержер<br />
I, власну присягу подавши на глумління,<br />
Убив закон і суд, порядність і сумління,<br />
I людяність, і честь, — надії лиш не вбив...<br />
Що, рідна Франціє, з тобою він зробив?<br />
Всі ріки він залив, від Сени до Гаронни,<br />
Твоєю кровію, щоб доп'ясти корони;<br />
Він мав дістать Кламар, натомість Лувр дістав<br />
I чоботом брудним тобі на горло став...<br />
Ось що накоїв він; я барви не згущаю;<br />
I от тепер, коли в обуренні, в відчаю,<br />
Жахаючись мари цього тяжкого сну.<br />
Жадаючи розбить цю змору навісну,<br />
Ми кричимо на гвалт, мов сурем рев мідянйй:<br />
— Народе, уставай! До бою, громадяни!<br />
Ударте виродка, громіть з усіх усюд!<br />
Нехай воскресне день, нехай устане суд! —<br />
Та ми, покривджені, вітчизни вірні діти,<br />
Ми, жертви злочину, — тепер самі бандити!<br />
Ми хочем свар, і чвар, і розбрату, й різні!<br />
Ми хочем запалить пожеж огні грізні!

То значить знехтувать цинічно всяким правом,<br />
Буть підлим, капосним, на лиходійство бравим,<br />
Назватись Цезарем — нікчемі без пуття,<br />
Душити всяку мисль, усякий рух життя,<br />
Загальмувать ходу суспільного прогресу,<br />
Понівечить закон, знести трибуну й пресу,<br />
Ввіткнути нації, як звіру, кляп у рот,<br />
Спиратись на штики на все готових рот,<br />
Гнобить народ новим єгипетським полоном,<br />
Віддать його на жир зажерливим Тролонам,<br />
Бо, бачите, колись у давнину ту роль<br />
Виконували пан, єпископ і король,<br />
Пустити з'їдь левів собакам на поталу,<br />
Нагарбати собі двірців і капіталу,<br />
Сатрапом бучно жить, усіх і все чавить,<br />
Пиячить на миру, блудити вочевидь,<br />
В заслання завдавать чи брати на тортури<br />
Стійких противників тупої диктатури,<br />
Держати яничар, мов той султан-душман,<br />
Чинити зраду й гвалт, убивство і обман,—<br />
Це все — народе, чуй! — це все тепер чеснота...

А битись за права, що їх гнітить підлота,<br />
Крізь бурі і громи, крізь дим і фіміам<br />
Кричати у лице тиранам-коліям:<br />
— Грабунок ваш отець, а Кривда ваша мати!<br />
Нехай солдати в вас, нехай у вас гармати,<br />
Нехай на бідний край наліг кошмарний страх,<br />
Нехай колоси ви, а ми лиш пил і прах,—<br />
Анум, поборемось, анум, спитаймо долю,<br />
Ви за неправду й гніт, а ми за правду й волю! —<br />
Показувать рови й могили кладовищ,<br />
Гукать розпачливо із свіжих гробовищ:<br />
— Французи, бійтеся узяти на сумління<br />
Конання страдників, вдів і сиріт квиління!<br />
О Франціє! Невже недолюдок Нерон<br />
Тобі справлятиме ганебний похорон?<br />
Воскресни! Стань над ним, поверженим драконом,<br />
З мечем в одній руці, а в другій із законом! —<br />
Каратись, мучитись, вигнання хрест нести<br />
Й душею чесною волать до кари-мсти,<br />
І викривать обман, і таврувать безчинство,—<br />
Це все — о Боже, чуй! — це все тепер злочинство...

РИМСЬКА КЛОАКА

Ось ляда. Опустім драбину. Лізьмо в льох.<br />
Нехай там вартові під п'яний регіт шльох<br />
У кості ріжуться, костирники закляті;<br />
Нехай вигукують окличники горлаті,<br />
Що продається раб — нумідець або дак;<br />
Нехай між рундучків здіймають кавардак<br />
Ремісники міські й торговки підгородні,<br />
Прислів'я сиплючи не надто благородні,—<br />
Влізаймо. Ух, який відразливий цей склеп!<br />
Грязюка, й темрява, і випари, і леп,<br />
На стінах лепри струп і виразки-шпарути,<br />
Тарантулів кубло, леговище отрути;<br />
Страшна нора! А над склепінням угорі<br />
Синіє небо, й цирк ярує в дикій грі,<br />
Квадриги гуркотять по древніх брилах бруку.<br />
Там стільки гомону і гулу, грому й грюку!<br />
На форумі народ хвилюється давно,<br />
В Остійській пристані причалює судно;<br />
Скрізь арки висяться, а на стовпі окремім<br />
Божественні брати-близнята — Ромул з Ремом,<br />
Одне й друге маля вовчицю мідну ссе;<br />
А трохи далі Тібр свій тихий плин несе,<br />
Корови й буйволи ідуть до водопою,<br />
Із морд вода спада хрустальною крупою.<br />
У всі кінці біжать підземні хідники;<br />
Де-де проткнулися назовні душники,<br />
Смердючі та гидкі, а для свиней знадливі;<br />
Тут ріки буркотять по буйній літній зливі;<br />
I через щілини опівдні набіга<br />
Проміння сонячне, мов чарівна снага;<br />
Рябіє ген стіна, мов зебра та муруга,<br />
А далі зяє тьма, зловонна, осоруга;<br />
З долівки щось юшить, мов патока пливе.<br />
Пускае випоти каміння плитове;<br />
Вершать свої діла тут морок і зараза...<br />
Наскакує впрожог пацюк на дикобраза;<br />
Вужі звиваються, мов чорні блискавки;<br />
Ганчір'я й черепки, зацвілі стояки,<br />
Баюри в закутках, болотне жабуриння,<br />
Між ним хлюпочуться якісь гидкі створіння;<br />
На стелі павутинь сплетіння розрослись,<br />
Внизу кишить гаддя, кругом драгліє слизь,—<br />
Усе копошиться, куйовдиться, плазує,<br />
Мов гідра в хаосі, що лихо всім віщує...<br />
Он, причаївшися, глитають щось звірки;<br />
Узорні лишаї, мов сріберні зірки,<br />
Одсвічуються десь рудими ручаями,<br />
А сморід вигнав би і стоїка із ями;<br />
Усюди ятряться гноїсті пухирі,<br />
I зверху лопотять крильми нетопирі,<br />
Немов ті голуби серед троянд квітучих;<br />
У катакомбах цих, у померках гнітючих<br />
Неначе чується бурчання парок-прях...<br />
Ступай тут бережно, щоб часом на застряг,<br />
Не спотикайсь на жаб, у глиб не провалися —<br />
Бач, сходи трухлі ген у прірву простяглися,<br />
Де ледве мріється безформений масив.<br />
Недоїдки потрав, недогнилки м'ясив,<br />
Прогірклі пахощі в цвітних персидських склянках,<br />
Тази, де милися гетери по гулянках,<br />
Офіри ідолам, що назарей зборов,<br />
I гладіаторів, і мучеників кров,<br />
Убивства потайні й нечисті поцілунки,<br />
Химерні варива Канідії-чаклунки,<br />
Драглі, що виблював жерун-Трімальхіон,<br />
Всі римські мерзощі,— ім'я їм легіон,—<br />
Усьогосвітній бруд притьмом сюди стікає,<br />
Крізь шпари цідиться, крізь пори просякає.<br />
Там угорі живуть, багрять уста червцем,<br />
Співають, люблять, п'ють — і вже гниють живцем;<br />
Зловісну язву всяк під квітами скриває,<br />
А пошесна ропа в це гноїще спливає.<br />
Це стік для нечистот, це гроб світам старим...<br />
I Рим увесь отут, високославний Рим,<br />
Величний в подвигах, злочинний в пануванні,<br />
Загруз без вилазу у цій мертвотній твані.<br />
Як вічна пустота, чорніючи, зія<br />
Всепоглинаюча бездонна озія;<br />
Бабуся виверта сюди кінву іржаву —<br />
Помиї чи сміття, історія — державу.<br />
Суцільна моторош трущоба ця жахна,<br />
Вселенське звалище гнилечі й порохна,<br />
Лахміття й покиді, непотрібу й посліду...<br />
А в самій глибині, де зроду навіть блідо<br />
Не блимне світло дня, вітрець не повійне,<br />
Громадиться якесь чудовисько гнійне;<br />
Колись живі єства, тепер бридкі здохляки,<br />
Хлящем розкидані черевця, очі, хляки,<br />
Тут скліють щелепи, а там скелет закляк...<br />
Проходиш уперед, затамувавши ляк,<br />
I дивишся на цю злиденну скирту гною,<br />
Забрьохану дотла багнюкою кальною:<br />
Не знати, чим була та погань на землі —<br />
Чи псине стерво то, чи цезарі гнилі.

ПІСЕНЬКА

В віках сія його величчя.<br />
П'ятнадцять літ<br />
Його потуга войовнича<br />
Стрясала світ.<br />
Його здіймала перемога<br />
На верх подій...<br />
А ти мавпуєш якомога,<br />
Малий мавпій.

Він часто сам ходив до бою,<br />
Як лев, і вів<br />
Крізь пекло всюди за собою<br />
Своїх орлів.<br />
Він без вагання довірявся<br />
Судьбі сліпій...<br />
А ти лиш золота накрався,<br />
Малий мавпій.

Він не одну було столицю<br />
Своєю звав,<br />
З них, мов корсети, силоміццю<br />
Фортеці рвав;<br />
Добув він штурмом сто бастілій,<br />
Рвачкий борвій...<br />
А ти з повіями лиш смілий,<br />
Малий мавпій.

Світами гнав він по роздоллю<br />
Під грім литавр,<br />
В руках тримав він людства долю,<br />
I меч, і лавр;<br />
Любив він величі і слави<br />
П'янкий напій...<br />
А ти п'єш кров людську, лукавий<br />
Малий мавпій.

Як він упав у невблаганну<br />
Довічну ніч,<br />
Розверзлись хлані океану<br />
Йому навстріч;<br />
Він щез у вирі, велет дужий,<br />
Як дух грізний...<br />
А ти утопишся в калюжі,<br />
Малий мавпій.