ПОВІСТЬ ІЗ ТЮРЕМНОГО ЖИТТЯ
Кому світить місяць,— я й сонця не бачу?
У тюрмі сидячи, нарікаю, плачу!
У тюрмі сидячи, терплю я неволю,
Нарікаю, плачу на нещасну долю.
На нещасну долю, на свій вік мізерний,
На тих вороженьків, що мя ту заперли, —
У тюрму заперли, постіль ту ми вергли, —
Я плачу, ридаю, як на ню лягаю!
Солом’яна постіль і ячмінна каша,—
Уважайте, братці,— то вся воля наша!
Арешта...