Різьблю свій сон... От ніби вчора ми<br />
Зійшлись,— і стріча та жива.<br />
На землю тканками прозорими<br />
Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними<br />
День хвилював і тихо гас.<br />
Над килимами вогнелунними<br />
Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому<br />
Дрімала синя далечинь,—<br />
І от на обрії туманному<br />
Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою<br />
Вона упала на емаль,<br />
А поза нею вуалетою<br />
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий,<br />
Що виринає з тьми століть.<br />
Вітали вас — мій дух сполоханий,<br />
Рум’яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою<br />
Чуття побожної хвали,<br />
Коли величною інфантою<br />
Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно<br />
Холодним полиском очей,—<br />
І я схилився упокорено,<br />
Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я<br />
Був по той бік добра і зла...<br />
А наді мною Революція<br />
В червоній заграві пливла.

1907-1922