Після ката Святополка,<br />
Що замучив трьох братів,<br />
Брат четвертий на престола,<br />
Ярослав розумний сів.

Святополком Окаянним<br />
Все зруйновано було.<br />
Бідувало бідне місто,<br />
Бідувало і село.

І усю свою увагу<br />
Ярослав зверкув на лад.<br />
І небавом Україна<br />
Зацвіла, як пишний сад.

І небавом знову люди<br />
Багатіти почали,<br />
І Дніпром човни чужинців<br />
Знову в Київ поплили.

Греки, німці, італійці,<br />
Чехи, угри — всі ішли,<br />
Купували, продавали<br />
І у Києві жили.

Так живий, шумливий Київ<br />
Царгородом другим став.<br />
Як про друга, як про сина,<br />
Дбав про його Ярослав.

Оточив його валами,<br />
Ровом, мурами обвів,<br />
Укріпив його, оздобив<br />
І препишний двір завів.

До палат ішли невпинно<br />
Чужоземні посланці.<br />
Князь сидів на пишнім троні<br />
З грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,<br />
Низько кланялись посли<br />
І до наг дари складали,<br />
Що з чужини принесли.

В час бенкету на бандурах,<br />
Гуслях, різних сопілках<br />
Грали весело музики,<br />
Вина пінились в чарках.

Співаки пісні співали,<br />
Скоморохи, штукарі,<br />
Розважаючи чужинців,<br />
Метушились у дворі.

Після ситого обіду<br />
Всі виходили з палат<br />
Подивитись на верблюдів,<br />
На муштрованих звірят.

І в Європі честю мали<br />
Королі, князі, царі<br />
Поріднитись з Ярославом,<br />
Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава<br />
Вся була в його ділах,<br />
У державнім будівництві,<br />
Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу<br />
І народного майна,<br />
Не хотів він воювати,<br />
Не тягла його війна.

Він прогнів лише поляків,<br />
І, щоб ворог тихшим став,<br />
Він твердиню понад Сяном —<br />
Ярослав свій збудував.

Та ходив на печенігів<br />
І черкесів під Кавказ,<br />
Що на нашу Україну<br />
Нападали раз у раз.

Та з Редедею касозьким<br />
Ярославів брат Мстислав<br />
Бивсь хоробро в поєдинку<br />
І Редедю подолав.

Наш співець Боян великий,<br />
Найславніший із співців,<br />
Сплів йому вінок безсмертний,<br />
Із пісень безсмертних сплів.<br />
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Пролетіли дні короткі&hellip;<br />
Перед смертю Ярослав<br />
Всіх своїх синів покликав<br />
І з любов'ю проказав:

"Вас я, діти, покидаю,<br />
Йду я в ліпшу сторону,<br />
Але, діти, пам'ятайте<br />
Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді:<br />
Тільки мир збере усе,<br />
А незгода, наче вітер,<br />
Все по полю рознесе.

Як не будете всі разом<br />
Йти до спільної мети,<br />
Ви, державу зруйнувавши,<br />
Подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю,<br />
Що придбали вам батьки,<br />
А тинятиметесь всюди,<br />
Як вигнанці й жебраки".

Та недовго пам'ятали<br />
Діти мудрий заповіт,<br />
А нащадки Ярослава<br />
Осміяли на весь світ&hellip;

***