Пробудився зайчик, чує — хурчать мотори, шурхотять колеса, їдуть, їдуть "Жигулі" й "Запорожці", "Волги" й "Москвичі"... — Звідки вас стільки? — З Самбора! — Зі Снятина! — З Хотина й Новоселиці! — А куди ви? — У Косів, на ярмарок! Узбіччям між кущами квапиться лисиця з найстаршою дочкою Лискою. — І ви на ярмарок? — Туди ж! На людей подивитись, себе показати. — І Лиско з лючинської кичери казав, що там буде,— додає молоденька Лиска, а сама ніяковіє, аж руденька мордочка стає ще рудішою. Туп-туп, гуп-гуп, іде ведмідь. — Люблю ярмарки,— каже.— А мед ще дужче! Хрустить хмиз, шелестить трава — спішить їжачок. — Може, щось трапиться купити — потрібне і не дуже дороге? Їдуть автобуси, мчать мотоцикли, торохтить віз, а на возі гладкі спинки, п’ятачки рожеві, хвостики кільцем: куві! кві! — Ну коли вже поросята зібралися на ярмарок, то я теж у лісі не залишуся! — сказав зайчик і поплигав до Косова. А на ярмарку! Чого тільки нема! Понурих облич нема — бо всім весело. Злості, сварок-лайок нема — бо хто б купляв їх? Зате сміху, жартів, торгування, вихваляння — вихваляти ж таки є що! — Писанки! Гуцульські писанки! Гляньте — як сонечка! — Купіть килим! З нього в хаті цілу зиму пахнутиме полониною. — Кому полотна? Росою моченого, сонцем вибіленого? На сорочки красеням та вродливицям — їм якраз до лиця! — Ліжники! — Хустки! — Намиста! — Беріть віночки білі! На весілля... Лиска дивиться-видивляється: — Ой мамо! Що за віночки! Мені б такий... А ярмарок гуде, цвіте! — Продаю тарелі різьблені! — Полив’яні глечики! Задумався зайчик: що б і собі продати? "А продам-но страх! У мене його багато". Озирнувся навкруги та й плиг до сивого чоловіка: — Купіть, дядьку, страху! — Ну й ну! Не для того я в війну страх і смерть долав, аби тепер чого-небудь боятися. Шукай, малий, другого покупця. Пострибав зайчик далі. Коли йде жіночка невеличка, а з нею чоловік — справжній богатир. — Тітонько,— кличе зайчик.— Купіть страху! — Страху? Кого ж мені боятися? — Та... може, його? — кивнув зайчик на богатиря. — Ти чуєш, Петре? — сплеснула руками тітонька. — Чую,— сказав богатир. — Ану гони цього продавця! — Киш, куций! — мовив богатир. — Тепер ходімо вишиванки подивимось. — Ходімо,— погодився богатир. Ніхто страху не бере... Дивиться заєць — стоїть дівчинка в рожевому платтячку, з мамою за руку. Торкнув її за ліктик, а вона — ой! — і сховалася за мамину спідницю. Тоді визирнуло оченя — кругле, наполохане: — Що ти за звір, сірий та вухатий? Часом не вовк? — Ні, я зайчик. — А я Катруся... — Катрусю, тобі страху не треба? — В мене й свого забагато... Лихо та й годі з таким торгуванням. Сів зайчик, заплакав. — Агов, побігайчику! Чого плачеш? — питає в малого дід Микола. — В мене стра-аху ніхто не бере... — І нехай! В лісі він тобі самому знадобиться. — Еге, а за-а що я гостинчика куплю? — От таке! Чуєте, люди? Зайчикові гостинчика нема за що купити! Як почули про це жінки та дівчата, дідусі й бабусі, тати й мами, ще й їх діти, як почали зайчика пригощати! Принесли калачів, медівників, бубликів в’язку, горіхів торбинку, а пиріжків — з сиром, з маком, з капустою! — Та я всього й не донесу! — радіє зайчик. А сонечко вже за полудень хилиться, пора додому. Туп-туп, гуп-гуп, іде ведмідь, несе бочку меду. — Люблю,— каже,— ярмарки! А ще мед смерековий,— ось він, голубчик, у бочечці! Йде лисиця, на лапці корзина, а в корзині півники на паличках. Жовті, зелені, ще й червоні, як вогонь. Буде і їй, і лисові, і малим лисенятам. А в Лиски, в дочки, рясна спідничка, кольорові стрічки, калинові коралі, і до всього на додачу новеньке люстерко — його їй Лиско з лючинської кичери подарував! Біжить їжак. — Оце,— каже,— нитки несу. Дома жінка і чотири дочки, голки свої, нитки матимуть,— хай вишивають рушники. Дорогою — автобуси, мотоцикли, ще й віз торохтить колесами. Їде дід Микола,— поросят продав, тепер везе бочку соснову. Баба в ній наквасить капусти, буде до пиріжків, до вареників, на капусняк та й так до картоплі. Їде Катруся — з новим свищиком. Я-ак свисне в нього — всі страховища повтікають, і не буде чого боятися. А край дороги сидить зайчик: — Люди добрі! Чи є у вас дочки та синочки? — Є дочки, є й синочки. — Нате для них по пиріжку. Скажете, від зайця! А то, їй-бо, не донесу... Хилиться сонечко нижче та нижче. Стих гомін, погасли барви. На добраніч, косівський майдане! До наступного ярмарку!