М.Т. Рильському -------------------------------------- Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та ію очеретах і тихих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої Радянської... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса... Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече... Їдете ви компанією, тобто колективом, так чоловіка з п'ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці. У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте: — Е, чорт. Стопку забув! Ви взяли? — Взяв! — Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам, доведеться з "горлушка"! "Горлушком", за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човпа, що на морських суднах має назву "право руля". Дика качка любить убиватись тчхимп-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пруга, минуло криваво-багрянин горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це — ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу раню-рано, тільки-но починає на світ благословлятись. Звуться ці часи у мисливців "зорьками" — вечірньою й ранковою. В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум — свист качиних крил. Ви і сюди — бах! І туди — бах! І отуди — бах! Ах, незабутні хвилини! На вечірню зорьку ви спізнились. Це—обов'язково. Запізнення на вечірню зорьку це — мисливський закон. Виходячи ще з дому,— та що там виходячи! — ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од'їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих: "Куди?" —кидаєте: "Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись!" — і галопом далі. Словом, спізнились... До озера ви підходите вже тоді, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать. Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера е чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна. Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте, а відпочиваючи думаєте. Ну, думайте собі на здоров'я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися. — Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях! Де ж це... стопка? Прохав же покласти! — Що, нема? — Нема! — А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзаці прив'язую, щоб не забути! По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш! — Доведеться й собі прив'язувати! А сьогодні, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка". Повітря чисте, на широке диханіє візьмеш, а воно темно, не встигнеш і зітхнути, як уже "горлушкоо біля "донушка"... Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання. Це коли старі, досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя. Спільна для всіх мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що: "розкажу, то не повірите, але це факт!" Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань. І вільно дихається, і легко дихається... Поволеньки голос оповідача тихшає, потім якось переривається і зовсім затихає... Сусіда тяжко якось зітхає... — Про що думаєте, Іване Івановичу? — Про Америку! Яка все-таки техніка! — А що таке? — Кажуть, двоствольну стопку видумали! І тихо... Поснули... "Раннім-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік: — Вставайте, вставайте! Час ужеі — Г-г-г! М-м-м! — Вставайте! — М-м-м! — Б-б-бах! З криком: "Бомбьожка!" — ви зриваєтесь і мчите. — Куди?! Куди?! — В бомбосховище! — Тю на вас! То я в крижня гахнув! — І промазав! — Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув! Почалася ранкова зорька... Тут уже все залежить од вашого уміння, від майстерства і практики. Качка, як відомо, птах. Вона — літає. Як її стріляти? Дуже просто: цільтесь обов'язково в око. І бахкайте. — Бах! — і в торбу! Бах! — і в торбу. А коли не повезе, тобто коли бах-бах! — і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в когось із мисливців кілька качок, киньте: — Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука. Бо однаково, коли приїдете додому, члени вашого посемейства спитають вас: — Дорогі, мабуть, тепер качки? Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки. Найперше й найголовніше — обскубти качку. Робити це краще в себе в кабінеті. Щоб не заважало вам уже вискублене пір'я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, итерець підхопив, і пір'я вам не заважай... І качка обскубана, і кабінет — перина... Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатий: — Уже обскуб! Мамо, зваріть супу! Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам: — Та це ж курка, а не качка! Ви авторитетно заявіть: — Це — качка! Тепер усі такі качки пішли. Яровізовані... — А чому в неї горло перерізане? — Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати! Летіла, побачила, що націляюсь, виходу на було, взяла й зарізалась. Що ж тут дивного?.. Варіть уже, прошу вас! Залишається, отже, останнє — їсти суп. Як його їсти? Ложкою! Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" І. С. Тургенєва. Прекрасна книжка! 1945